Історія західних і південних слов’ян (з давніх часів до XX ст.) - Курс лекций

1. Національно-рух у польських землях наприкінці XVIII - в 60-х роках ХІХ ст. словянський історія народність визвольний

1.1 Становище польських земель

3 1795р. не існує єдиної історії Польщі - вона перетворюється на історії її окремих частин, що перебували у складі трьох держав: Росії, Пруссії і Австрії. Однак завдяки багатовіковій традиції державності, високому рівню національної самосвідомості польський народ значною мірою зберіг національну єдність, особливо в духовному житті, культурі, національно-визвольному русі. Незважаючи на митні барєри та інші перешкоди, тривалий час не переривалися й економічні звязки. З 1790-х років зєднувальною ланкою в духовному й матеріальному житті поляків виступали емігрантські кола.

За трьома поділами до Росії відійшло 62% території Речі Посполитої, де проживало 45% населення, до Пруссії - 20%) території і 23% населення, до Австрії - 18% території і 32% населення. На всіх приєднаних до Росії, Пруссії і Австрії землях окупанти відразу запровадили свої закони й адміністративну систему, мову, податки.

Відсутність власної держави відчули на собі всі верстви польського суспільства. Шляхту було позбавлено громадянських і політичних прав, якими вона користувалася протягом кількох століть, зокрема можливості брати участь у законотворчості і встановленні розміру податків, оскільки в жодній з трьох країн піддані таких прав не мали. Шляхта не могла відкрито висловлювати свою думку з приводу державних три. і передусім з приводу рішень монарха, втратила власні суди та органи місцевого самоврядування.

Втрата державності вплинула й на становище римська католицької церкви, яка підпала під цілковитий контроль влади. Усі монархи вимагали, аби польське духовенство зносилося з Ватиканом тільки за їхнього посередництва. На території Росії в 30-х роках XIX ст. греко-католицьку (уніатську) церкву взагалі було скасовано.

Зміна кордонів спричинила зміни в економіці: утворилися митні барєри в межах колись єдиного господарського комплексу країни, в обігу зявилися нові гроші, зросли ціни. Все це заважало розвиткові торгівлі й погіршувало станови ще міст і міської людності. Яскравим прикладом є Варшаві яку протягом кількох років покинула майже третина її жителів. Матеріальне становище селян у цілому не змінило, хоча запроваджувались нові податки, а також тяжка військова служба, яка тривала 12-14 років у Австрії й до 25 років у Росії.

Найпоміркованіші представники польського суспільства сподівалися відродити Польську державу, спираючись на підтримку однієї з держав, що брали участь у поділі. Наприклад, магнати з австрійської смуги окупації, що дістала назву "Королівство Галичини і Лодомерії", розраховували на Австрію. Натомість князь О. Чарторийський, міністр закордон них справ петербурзького уряду, укладав плани відроджені її Польщі за допомогою російського царя Олександра І.

Однак більшість патріотично налаштованої польської імли хти всі надії щодо визволення країни покладала на Францію Тут зосереджувалася найактивніша частина польської еміграції. З 1798 р. у Франції оселився Т. Костюшко, котрого звільнив Павло І. Радикальне крило однієї з емігрантських організацій під назвою "Депутація" виступило з ініціативою сіни рення у складі французької армії спеціальних військових формувань-легіонів з польських емігрантів-добровольців. У майбутньому вони могли стати ядром збройних сил незалежної Польщі. І справді, в 1797 р. в Ломбардії (Італія), яку захопили французи, такі легіони було створено під командуваням генерала Яна Генріха Домбровського. Проте головокомандувач французькою армією в Італії генерал Наполеон Бонапарт, хоч і намагався використати польські легіони для тиску на своїх противників у Європі, ніяких зобовязань щодо Польщі на себе не взяв. Коли італійська кампанія наближалася до завершення, Наполеон уклав мирну угоду з Австрією, в якій про поляків і їхню державу навіть не згадувалося.

У звязку з французькою експансією на схід театр воєнних дій наблизився до польських земель. За таких обставин Наполеон продовжував загравати з поляками. Нічого конкретного їм не обіцяючи, він у 1806 р. знову дозволив створити польські збройні загони, які цього разу брали активну участь у війні Франції з Пруссією.

Розгромивши прусську армію, Наполеон зіткнувся з союзними їй російськими військами. Після важких для обох сторін боїв у червні 1807 р. Франція і Росія підписали Тільзітський мир. За умовами мирного договору польські землі, що належали Пруссії, Росія і Франція поділили між собою. За Пруссією залишались тільки Сілезія, Вармія і Поморя. Підляшшя відходило до Росії. Центральна частина Польщі разом із Варшавою й Великопольща утворювали Варшавське герцогство, на чолі якого Наполеон поставив свого спільника - саксонського короля Фрідріха Августа, того самого, який, відповідно до Конституції З травня, мав обійняти польський престол після смерті Станіслава Понятовського. Гданськ проголошувався вільним містом. Проте й Варшавське герцогство, й Гданськ перебув

1. Бирман М. А. Македонский вопрос в период Балканских войн 1912-1913 гг. и мотивы России // Балканские исследования России и славян. Москва, 1992. Вып. 15.

2. Жебокрицкий В. А. Болгарин во время Балканских войн 1912-1913 гг. Киев, 1961.

3. Косик В. И. Македония - спорьы, отношения, войны // На путях Югославии: за и против. Москва, 1997.

4. Македония: документи; и материалы. София, 1978.

5. Македония: проблеми истории и культури. Москва, 1999.

6. Македония: Путь к самостоятельности. Документи. Москва, 1997.

7. Писарев Ю. А. Великие держави и Балкани накануне Первой мировой войньї. Москва, 1985.

8. Стрельчук Н. Македонія: нарис історії національно-визвольного руху (остання третина XIX - початок XX ст.). Чернівці, 1999.

9. Ташковский Д. О македонской нации. Скопье, 1976.

Размещено на .ru