Історія як предмет соціально-філософської рефлексії (український дискурс на рубежі століть) - Автореферат

Історія як оповідь, як процес перебігу змін у житті суспільства, як минуле, як наука вабить дослідників таємницею прихованості істини, горизонтом нових знань. У даній роботі історія розглядається як предмет філософського дослідження, зокрема під кутом зору соціальної філософії і філософії історії. У той же час варто враховувати позицію частини істориків, які заперечують право філософів на «вторгнення» їх в історичну науку, що зумовлено насамперед двома факторами: по-перше, неправильним тлумаченням філософських інтерпретацій історії як її ідеологізації, коли ідеологи навязують історикам штучні схеми періодизації історії (це наполегливо робив марксизм-ленінізм); по-друге, розглядом історії як суми її проблем та ігноруванням фундаментальних якостей історичної реальності, єдності і суперечливості історичного процесу. Дискусії про науковість і ненауковість різних інтерпретацій історії України, використання цієї історії в політичній та ідеологічній боротьбі прибічників європейської та євразійської орієнтації української держави, застосування різних моделей інтерпретації історичного процесу в освітній і виховній роботі з молоддю (наукових, однобічно-ідеологічних і повністю фальсифікованих) - усе це реальність українського суспільного життя, яку вже ігнорувати не можна. Дослідження історії в соціально-філософському плані як процесу і результату передбачає розгляд широкого кола історико-філософських та історіософських джерел, які відображають погляди на історію людства, на етапи становлення наук про історію.У першому розділі «Теоретико-методологічний інструментарій соціально-філософського осмислення історії» висвітлюються питання, повязані з дослідженням ґенези соціально-філософських інтерпретацій світової й української історії, розкриттям змісту поняття «історія» та характеристикою методологічних підвалин і головних джерел аналізу історії як предмета соціально-філософської рефлексії в українському дискурсі. Якщо в контексті язичницької традиції історія поставала як міф про темні і світлі сили та опис їх боротьби, то з поширенням християнства на теренах Київської Русі історія почала тлумачитись як факти, що упорядковано виражають фіксоване датами й описане дієписцем життя людей. Зокрема, в одному випадку під історією може розумітися опис подій у природі і суспільстві, в іншому - історією вважається виключно «розвиток» суспільства (а така думка переважає), у третьому - це може бути фантастична оповідь, як-то М. Підкреслюючи багатоманітність суджень про історію у європейській та вітчизняній філософській традиції, автор дисертаційного дослідження стверджує, що історію доцільно витлумачувати як сукупність наявних фіксованих і нефіксованих (усних) оповідей про те, як люди розуміли і розуміють світ, його устрій, про їхні способи життєбудівництва і світобудівництва. Але якщо в 60-х-70-х роках XIX ст. повістярам (історикам) довелося певним чином відділяти наукову історію від історії ненаукової за допомогою філософської аргументації, то на рубежі XIX - XX ст. їм треба було вже вирішувати питання про співвідношення історії (оповіді) і науки, показувати, що оповідь, названа «історією», утворює особливу науку.Це повязано з тим, що галузь філософії історії на сучасному етапі існування характеризується декількома різноспрямованими, а найчастіше і взаємовиключними пізнавальними тенденціями, і, як наслідок, відсутністю загальновизнаної типології предмета досліджень, що включає все різноманіття варіантів філософії історії. Сучасне мислення розвивається в рамках класичних, модерністських і постмодерністських уявлень про історію. Аналізуючи роботи прихильників стадійного бачення всесвітньої історії, відзначається, що в рамках цього підходу панує, як правило, детермінізм, і усілякі фактори називаються в якості основних: природні умови (клімат, географічний регіон тощо), народонаселення, розвиток продуктивних сил, розвиток науки і її впровадження в усі сфери життя, розвиток техніки тощо. Стадійне бачення всесвітньої історії неминуче припускає ідею прогресу людства. Суть їх концепцій складається в частковому запереченні єдності людства і людської історії, у роздробленні людства на зовсім унікальні, несхожі один на одного одиниці, які самостійно розвиваються, а тим самим і в розкладанні історії людства на безліч зовсім незалежних один від одного потоків.Комплексне соціально-філософське дослідження сутності поняття історія свідчить про тлумачення його в контексті вітчизняного світорозуміння насамперед як оповіді про життєдіяльність людей у світі. Аналіз тенденцій інтерпретації історії, вироблених вітчизняною філософською думкою з часів Київської Русі і до сьогодення, дозволяє твердити про доцільність трактування історії як сукупності наявних фіксованих і нефіксованих (усних) оповідей про світоустрій та життєбудівництво. Історія стала розумітися як пізнання конкретних національно-культурних типів (народів), котрі по-різному осягають свій світовий суспільний статус, а тому й мають не однакову світоорієнтацію. Значно відійшовши від орієнтацій

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ