Розгляд змісту різновидів зібрань ієрархів християнської церкви з усього світу для обговорення та ухвалення догм віри або правил релігійної поведінки. Ознайомлення з історичним контекстом запровадження Вселенських Соборів у православній практиці.
Синоди або собори існували в Церкві в усі часи у вигляді тимчасових зібрань, а в деяких самостійних церквах - у формі постійних організацій. Вселенський Собор - це зібрання єпископів і вчителів Церкви із всіх помічних самостійних церков для вирішення свідчень їхньої віри і для затвердження істини віровчення, яке було дане Церкві Одкровенням і тому беззаперечно є правильним для встановлення правил, обовязкових для всієї Церкви. У Римській імперії собори перших девяти століть скликали імператори, але із пропозицій ієрархів церкви, з їхньої ініціативи і з їхньої згоди. Право брати участь у діяннях Вселенських Соборів з правом голосу мали єпископи, а пресвітери і диякони могли бути повноправними членами собору лише тоді, коли вони замінювали свого єпископа, тобто були його уповноваженими особами на соборі. Необхідним зовнішнім фактором Вселенських Соборів було визначення його Вселенності всіма помісними церквами, як тими, від яких були присутні єпископи на соборі, так і тими, від яких не було представників.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
