Історія виникнення та розвитку гончарства в Україні - Курсовая работа

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що гончасрство, як один з найдавніших видів мистецтва, зібрало в собі традиції багатьох поколінь українського народу. Мета дослідження полягає у комплексному опрацюванні літератури та інтернет-ресурсів для розуміння культури минулої й сучасної України. Дослідницькі наукові цілі: 1) Дослідити історію та розвиток українського гочарства з літератури та мережі інтернет.Художня спадщина української народної кераміки зберегла нам незліченну кількість витончених форм, багатство і розмаїття кольорових рішень, орнаментальних мотивів, ще сформувались і розвинулися в більш як 80 центрах. Всього на Україні на порозі нашого століття було понад 650 гончарських осередків. Предмети ліпилися вільноруч, мали товсті стінки і служили для зберігання зерна, їх випалювали на полумї багаття. Жовто-рожевий горщик розмальовували кольоровими глинами: білою, рудою, інколи червоною, тобто тими ж глинами, якими нині користуються гончарі, називаючи їх «побілкою», «опискою», «червінкою», або «вохрою». Особливість цієї кераміки - застосування так званого відновлюючого безкисневого вогню, при якому червоний черепок набуває сірого кольору.Привезену глину гончарі зсипали звичайно або на подвірї у спеціально відгороджене місце, або у кутку хати і залишали на певний час «дозрівати», перемішуючи час від часу лопатою та поливаючи водою. Потім глину збивали спеціальним молотом (довбнею або веслом), стругали стругом або дротом, щоб зробити її мілкою й вилучити домішки. Через один-два дні глину місили руками або ногами і формували убалабухи, кожен з яких був розрахований на виготовлення окремої посудини. Реалізація гончарних виробів здійснювалася звичайно самими майстрами, які розїжджали по селах і вигуками «По горшки!» запрошували селян до торгівлі. На останньому гончар вручну формував виріб, а за допомогою нижнього ногами обертав знаряддя.Кожен народ, кожна держава має свої національні особливості, які формувалися протягом десятків, сотень і навіть тисяч років. Розпис виконувався переважно на білому, червоному і рожевому тлі. Місцеві майстри славилися не лише гарним мальованим повсякденним посудом, але й фігурним (у вигляді тварин і птахів) для святкових столів. Тут майстри переважно займалися виготовленням кахлів, на яких зображували жанрові та біблійні сюжети, виконували розписи на козацькі теми та ін. Також тут виготовляли міцну цеглину і сіру побутову кераміку, прикрашену простими мальованими і штампованими орнаментами.В одному з письмових джерел 1734 року описується цікава подія: опішнянські умільці піднесли в дар гетьману Лівобережної України Данилу Апостолу цілий віз глиняних глечиків і горщиків. Тут зібрана унікальна колекція виробів із кераміки, що налічує понад 30 000 експонатів. Також при музеї функціонує бібліотека та архів гончарства, дослідницькі центри гончарства та кераміки. Завдяки науковому колективу, інтелектуальний потенціал якого у сфері дослідження гончарства не має рівних в Україні, Опішня справедливо вважається гончарною столицею України. Що ж до створеного Музею, то він - єдиний в Україні спеціалізований етномистецький, науково-дослідний, культурно-освітній та навчально-виховний заклад, який постає всеукраїнським центром дослідження, збереження і популяризації гончарської спадщини України.Сімя не мала своєї хати, наймала житло у односельчан на кутку Гончарівці, де споконвіку жили гончарі.До війни закінчив семирічну освіту, а середню здобував вже після війни у вечірній школі.1950 року Василь Омеляненко закінчив вечірню школу і 9 грудня 1950 став до роботи на заводі «Художній керамік».З того часу все його життя і художня творчість були повязані із заводом.Він сам, а більше, - його твори, - брали участь у численних виставка та конкурсах, як в Україні, так і за кордоном: у Бельгії, Канаді, Японії, Болгарії, Югославії, Польщі, США, Норвегії, Великобританії та інших країнах світу. Працював у галузі декоративно-ужиткового мистецтва (кераміка).Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України від 1998 року. На початку 1960-х років декоративна скульптура «Баран» Василя Онуфрійовича вперше представляла опішнянський завод «Художній керамік» на виставці в Брюсселі (Бельгія).Після першого вдалого показу роботи Василя Омеляненка почали виставлятися на обласних та республіканських (в СРСР) виставках декоративно-ужиткового мистецтва. Його вироби репрезентували українське мистецтво на міжнародних виставках у Бельгії, Канаді, Японії, Болгарії, Югославії, Польщі, США, Норвегії, Великобританії та інших країнах світу. До 85-річчя Василя Омеляненка Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному організував персональну виставку майстра, що відбулась під час ІІ Тижня Національного Гончарного Здвиження в Опішному «Здвиг-2010» у будівлі колишнього Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства.Гончарство традиційно було чоловічим ремеслом, жінки виконували допоміжні роботи, зокрема, розпис. Передача професійних знань у українському го

Зміст

Вступ

1.1 Розвиток гончарства на території України

1.2 Техніка та процес створення гончарних виробів

1.3 Регіональні особливості

2. Сучасне Гончарство

2.1 Опішне - музей-заповідник українського гончарства

2.2 Відомі українські гончарі

Висновок

Список використаних джерел і літератури