Історія утвердження християнства на Русі - Реферат

Християнство з часів свого виникнення стало формуватися не як регіональна, а як світова релігія. В період раннього Середньовіччя мовами європейської культури були грецька та латина. Тому слов?янські народи, прийнявши християнство, ввійшли у сім?ю європейських народів, змогли долучитися до досягнень європейської культури. Незважаючи на всі перипетії та складнощі у відносинах з Візантійською імперією, прийняття Руссю християнства від неї було неминучим.Наймогутнішим сусідом Русі була християнська Візантія - з її високою культурою, давніми державними традиціями, блиском імператорського двору; все це могло слугувати певним еталоном у створенні нових соціальних і політичних інституцій Київської держави. Тривала війна на два фронти - з арабами і болгарами - і повстання Варда Фоки, що проголосив себе імператором, поставили імператора Василя II у скрутне становище. Коли у 968 р. єпископ кремонський Лютранд за дорученням Оттона І прибув до Константинополя для переговорів щодо одруження сина германського імператора Оттона II, йому було сказано: "Нечувана річ, щоб порфірородна дочка порфірородного Імператора могла бути видана за іноземця". Новітні дослідження свідчать, що ініціатором шлюбу Володимира і Анни був сам імператор Василь II, оскільки становище імператорського дому виявилось критичним і змусило порушити його матримоніальну традицію в обмін на військову допомогу України-Русі. Відразу після коронації Роберта (день Різдва 987 р.) було підготовлено листа візантійським імператорам Василю II і Костянтину, в якому французький король пропонував дружбу та союз і прохав руки візантійської принцеси.Разом з тим, Україна-Русь не була відмежованою від Риму, впливів західної культури і підтримувала в цей період тісні стосунки із Заходом. Східна і західна церкви тоді ще перебували у єдності, папа залишався формальним главою усього християнства. У 988 р., як свідчить Никонівський літопис, до київського князя під час його походу на Корсунь "придоша послы из Рима й мощи святых принесоша". Двома роками раніше, згідно з літописною легендою, Володимир приймав послів з Риму, які пропонували прийняти християнство згідно із західним обрядом. Голова римської церкви, що підносив Оттона III як "нового Константина", разом з імператором мали намір створити універсальну християнську державу, главою якої мав стати імператор, а співправителем - підпорядкований йому у світських справах папа.Таким чином, прийняття християнства з Візантії неминуче вело до виникнення політичної залежності великих князів київських від візантійських імператорів, які через церковну організацію могли б навязувати Київській державі свою волю. Тоді як константинопольський патріарх був простим знаряддям у руках візантійського імператора, а над Римом тяжіла рука германських імператорів, Західна Болгарія могла бути природним союзником. Причому, своєю обрядовістю вона була звязана з Константинополем, підтримувала тісні контакти з Римом, а мовно була споріднена з Київською Руссю. християнство русь політика володимир Боротьба болгарської церкви за автокефалію стала для Володимира зразком у його планах паралізувати усі спроби зазіхань Константинополя на незалежність Русі не лише церковну, а й політичну. Князь Володимир поставив свою церкву під покровительство патріарха Болгарського (Охридського).Через якийсь час у печерці поселився також один із засновників майбутнього монастиря Антоній, а згодом Києво-Печерська лавра, прабатьком якої був Іларіон, стала важливим церковним осередком, що певною мірою протистояв візантійській гегемонії. Разом з тим, це був період, коли надзвичайно пожвавилися взаємини Києва із Західною Європою, що розширило уявлення київського князя про характер стосунків між церковною і світською владами. Становище, подібне до існуючого в київській митрополії, було неможливим на Заході навіть у малих державах, де архієпископ визнавав лише дві влади - вселенську духовну римського папи і світську національної держави. Так, Польща вже 1000 року одержала власну митрополію у Гнєзно; Чехія не мала своєї митрополії до 1344 р., оскільки була васалом Німецької імперії, проте вибори чеських єпископів були прерогативою лише чеського духовенства. Звичайно, воєнні, державотворчі та культурницькі здобутки як на заході, так і на сході Європи залежали значною мірою від того, наскільки організованою і багатою була церква, наскільки вона була слухняною своїм світським монархам.

Зміст

Вступ

1. Прийняття християнства

2. Західна політика Володимира

3. Проблема організації церкви

4. Спроби подолання деспотизму Константинополя

Бібліографія

1. Брайчевский М.Ю. Утверждение христианства на Руси. - К.: Наук. думка, 1989. - 296 с.

2. Из истории русской культуры. Т.1 (Древняя Русь). - М.: Языки русской культуры, 2000. - 760 с.

3. Левченко М.В. Очерки по истории русско-византийских отношений. - М.: Изд-во АН СССР, 1956. - 556 с.

4. Литаврин Г.Г. Византия, Болгария, Древняя Русь (IX - начало XII в.). - СПБ.: Алетейя, 2000. - 398 с.

5. Пашуто В.Т. Внешняя политика Древней Руси. - М.: Наука, 1968. - 472 с.

6. Повесть временных лет / Д.С. Лихачев (подгот. текста, пер., статьи и коммент.); В.П. Адрианова-Перетц (ред.). - СПБ.: Наука, 1999. - 668 с.

7. Принятие христианства народами Центральной и Юго-Восточной Европы и крещение Руси / Авт. Г.Г. Литаврин, О.В. Иванова, Е.П. Наумов и др. - М.: Наука, 1988. - 272 с.

8. Терещенко Ю.І. Україна і європейський світ: Нарис історії від утворення Старокиївської держави до кінця XVI ст.: Навч. посібник. - К.: Перун, 1996. - 496 с.

9. Щапов Я.Н. Государство и церковь Древней Руси X - XIII вв. - М.: Наука, 1989. - 232 с.

Размещено на .ru