Історія українського війська - Реферат

Основою війська княжої доби була постійна княжа дружина, складена з професіоналів, які за свою службу діставали бенефіції та земельні лени. Служба була для них спадковою, починали її з "дітських" і "отроків", потім ставали "гридями" і "боярами". Бойовий знак - "стяг" давав орієнтацію на полі бою бійцям одного підрозділу, що при однакових доспіхах було нелегкою справою. Лише 1445 р. за реформою Карла VII у Франції вперше було встановлено постійну чисельність "спису" у 8 воїнів: 6 латників і 2 лучники. Якщо чорні клобуки виступали на стороні тих князів, чиїми васалами були торчеські, трипільські та інші дрібні князі Надросся, то половці й ординці або наймалися князями за частину військової здобичі, або переслідували власні політичні цілі.У Галичині князь Володислав Опольський (1372-1379, 1385 - 1387), роздаючи землі своїм васалам, запроваджував німецьку систему комплектування війська. Польські королі продовжили цю практику, роздаючи землі шляхтичам і встановлюючи таку саму службу для галицького боярства, яке поступово злилось із шляхтою. Ополчення шляхти складали панцирні корогви, які формувались по землях. Такі корогви могли мати 200 - 400 і більше воїнів, не рахуючи пахолків (джур). Існували ще різновиди легкої кавалерії (як волоська), польські татари (татари і ногайці, які переходили на польську службу, отримували землі і близькі до шляхти права із зобовязанням нести військову службу у спеціальних підрозділах), а з початку XVII ст.Самочинна козацька організація, що виникла на південних кордонах як реакція на регулярні напади ординців, запозичила багато від своїх основних противників. Адміністрація прикордонних староств і нащадки волинських удільних князів, які ще утримували свої "держави", підтримали козацтво і часто з його допомогою обороняли територію на своєму напрямку. Так діяли принц Ян Альбрехт (1489), київський воєвода Єжи Пац (1490), Хмельницький староста Предслав Лянцкоронський (1503 - 1531), київський намісник Сенько Полозович (1511), черкаський і канівський державець Остафій Дашкович (1514 - 1532), барський староста Бернард Претвич та ін. Остап Дашкович був першим, хто звернув увагу уряду на необхідність взяття козаків на державну службу і організації козацької флотилії на Дніпрі. Якщо січове козацтво багато запозичило від ординців і турків, то так зване городове козацтво, яке почало формуватися у південних староствах Київського воєводства на межі XVI - XVII ст. і чисельність якого значно перевищувала урядові реєстри, за організаційною структурою наближалося до тодішніх європейських зразків.Впродовж віків саме розвиток озброєння був одним із основних стимулів розвитку техніки, а зрештою і науки. Спис довго залишався основною ударною зброєю ближнього бою. Для княжої кінної дружини спис був головною наступальною зброєю, застосовували його і панцирні корогви, і крилаті гусари, і козацька кіннота, що відповідало рівню озброєння тогочасних європейських армій. Сулиці (списи-дротики) застосовувалися легкою піхотою в XIII - XIV ст. як метальна зброя, а також для ближнього бою, згодом вийшли з ужитку. Особистою зброєю ближнього бою були мечі.Для захисту від метальної артилерії вони почали споруджувати 2 - 3 лінії оборони з напільного боку, а коли монголи довели їхню вразливість, в окремих містах перейшли до будівництва камяних стін і високих веж-донжонів. (Хотинщина, Чернівецька обл.) мала на укріпленій лінії (завдовжки 160 м) 32 клітні зруби з дубових колод 18. Високим рівнем фортифікації відзначалися фортеці Карпатської лінії оборони, особливо Тустань, з висотною пятиповерховою забудовою та поєднанням природних умов, камяних і деревяних укріплень. У багатьох містах взаємно доповнювали один одного замки й оборонні мури або вали з частоколами і рови навколо міст: традиційними були деревяно-земляні укріплення замків Волині й Правобережжя, що складалися з рублених клітей 21. В Європі з XV - початку XVI ст., слідом за трактами Дюрера, Тартальї, Маджі і Спекля, в яких пропонувались удосконалення бастіонної системи, старі мури скрізь прикривалися бастіонними фронтами, ронделями і равелінами.Основу ведення бою в княжу добу становила взаємодія кінних дружинників і пішого війська як легкого, так і важкоозброєних дружинників. Істотну роль відігравала майстерність стрільців з лука і доведене до досконалості вміння вести рукопашний бій на мечах. У війнах XIII - XVII ст. сильніша сторона намагалася швидше змусити противника прийняти генеральну битву. Під час княжих міжусобиць міста, побоюючись ризику облог і штурмів, змушували противників шукати щастя в польовій битві. У битвах XIV - XV ст. війська ділилися найчастіше на пять полків, хоч траплялися випадки поділу на один, два, чотири і шість полків.Окремо розвивалася військова організація в Криму. До монгольського завоювання озброєння, структура і організація війська в Південному Криму відповідали візантійській. Суперництво Ногая з ханами Золотої Орди, а потім поступовий розпад самої Золотої Орди

План

1. Військо княжої доби

2. Зміни у військовій організації

3. Козацьке військо

4. Озброєння

5. Оборонне будівництво

6. Воєнна тактика

7. Військо ординців

8. Обряди та звичаї запорозьких козаків

1. Військо княжої доби