Історія українського перекладознавства - Курсовая работа

Вступ Досліджуючи історію українського перекладознавства, насамперед треба визначити три основні поняття - «перекладознавство», «українське перекладознавство» та «історія перекладознавства». Попри значну зацікавленість перекладом і наукою про переклад, засвідчену великою кількість публікацій найрізноманітнішого жанру на цю тематику, існує проблема навіть із визначенням базового терміна «переклад». Одним із перших в Україні, хто визначив засади перекладознавства як філологічної дисципліни, був одеський дослідник С.С. Дложевський. У 1929 р., вивчаючи переклади П. І. Ніщинського з класичних мов, він зазначив, що об’єктом перекладознавства є встановлення природи відхилень перекладу від оригіналу, спричинених різницями в мові, культурі та суб’єктивному сприйманні перекладача [11, с. Укладаючи курс «Методологія перекладу» для 1932/33 навчального року в Українському інституті лінгвістичної освіти, М.Я. Калинович та М.К. Зеров виділили в перекладознавстві теоретичний аспект (методологія перекладу, історія перекладу й історія перекладознавства) та практичний аспект (загальна методика перекладу, часткова методика перекладу, - з рідної мови на чужу та з чужої на рідну, - й вивчення штампів ділової мови) [20, с. На зламі 1960-1970-х рр. дискусії на тему лінгвістичного чи літературознавчого підґрунтя теорії перекладу спричинилися до формулювання абстрагованого визначення об’єкта перекладознавства, яким, на думку В.В. Коптілова, є дослідження структурної цілісності перекладу на основі діалектичної взаємодії змісту й форми [35, с. В.В. Коптілову належить також друга в історії українського перекладознавства спроба його класифікації за такою структурою: теорія перекладу (загальна теорія перекладу, часткові та видові теорії перекладу), критика перекладу й історія перекладу [35, с. Розширене визначення перекладознавства подає Р.П. Зорівчак, описуючи утвердження його як окремої дисципліни: «Як струнка система, що охоплює історію, теорію та критику перекладу, перекладознавство сформувалося в окрему комплексну загальнофілологічну дисципліну на зіткненні лінгвістики, естетики, поетики й історії літератури ще в 20-30-х рр. ХХ ст.» [26, с. Це питання намагалося розв’язати чимало дослідників. Предмет дослідження - методика історичних досліджень українського перекладознавства, його періодизація, перекладознавча тематика, становлення та розвиток перекладознавчої терміносистеми й методів перекладознавчого аналізу. 1. Українське перекладознавство на початку ХХ сторіччя 1.1 Іван Франко - основоположник українського перекладознавства перекладознавство франко рильський зеров До 1880-х рр. в українській науці не було дослідника, який обґрунтував би фундаментальні перекладознавчі питання. Різні обставини й епохи по-різному стимулювали франкознавчі дослідження, але найбільше для вивчення перекладознавчої концепції І. Я. Франка в теоретичному аспекті зробили О.А. Домбровський, Ф.С. Арват та Р.П. Зорівчак. У своїх працях, наприклад, у рецензії на німецькомовні переклади творів Т.Г. Шевченка чи студії «Каменярі…», І. Я. Франко подає зразки лінгвостилістичного перекладознавчого аналізу. Перекладознавчому аналізу найбільше приділяє уваги І. Я. Франко у своїх рецензіях на твори Т.Г. Шевченка в німецькому перекладі С. Подібно і в Україні: попри зацікавленість якістю перекладів у ХІХ ст., текстологічна критика перекладу (а не його суспільного значення) зводилася до наведення паралельних місць та вказування на сам факт існування неточностей (помилок, викривлень тощо) без жодного пояснення їх мотивації. Сталінське славослів’я було обов’язковим атрибутом більшості наукових статей (аж до середини 1950-х рр.); згодом у перевиданні тих розвідок його акуратно замінювали купюрами, напр. у посмертних виданнях М.Т. Рильського (стаття «Пушкін українською мовою» 1937 р.) та О.Л. Кундзіча (стаття «Українсько-російський словник» 1953 р.). Однак і тут знаходимо дві україномовні статті Г. І.