Висвітлення зародження і розвитку українського літературознавства у XI-XVIII століттях. Аналіз внеску у розвиток літературознавства М. Максимовича, М. Костомарова, Т. Шевченка і П. Куліша. Аналіз розвитку літературознавства на рубежі ХІХ і ХХ століть.
Першою працею з літературознавства в Україні був вільний переклад з болгарської мови трактату Георгія Херабоска "О образах", вміщений в "Ізборнику Святослава" (1073 р.). Невідомий перекладач замінив грецькі терміни словянськими: приятноє - епітет, превод - метафора, лицетвореніє - уособлення, інословіє - алегорія, отіменіє - метонімія, приклад - символ, лихоречіє - гіпербола, поруганіє - іронія, переходноє-інверсія, возврат-повтор, нестаток-еліпсис, ізрядіє-градація, ізобіліє - тавтологія, прилог - паралелізм, імятвореніє - звуконаслідування. - 20-ті роки XVII ст.), він вимагав від художньої літератури "пафосу правди" і гостро критикував книгу Петра Скарги "Про єдність церкви божої" за те, що у ній слово "на лжи основано", з захопленням писав про рідну мову і пісню. Теоретичні відомості з літературознавства подавали давні українські поетики XVII-XVIII століть, які були специфічними курсами з літературознавства, що читалися в Києво-Могилянській колегії (згодом - академії), колегіумах і братських школах. Сад поетичний" (1736-1737 рр.), "Про поетичне мистецтво" (1705 р.) і визначили напрям розвитку теоретико-літературної думки в Україні на XVIII століття.Микола Іванович Костомаров (1817-1885 рр.) у статті "Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке" (1843 р.) писав про самобутність української мови і українського народу. Серед головних вимог до художнього твору Костомаров, виходячи з ідей народності та світоглядних засад просвітительської естетики, на перше місце висуває правдивість і оригінальність відображення національного життя та національного характеру персонажів. Костомаров показав у статтях про Т. Шевченка. Шевченко, за словами Костомарова, - "це цілий народ, що говорить устами свого поета: душа його усвідомила співчуття і схожість між станом своїм і загальнонародним почуттям"1. Костомаров акцентує на єдності у творах Шевченка національного і загальнолюдського: "Вірші Шевченка не відступають від форми й прийомів малоросійської народної поезії.Федченко, - була періодом активного формування українського літературознавства (культурно-історична школа, історико-порівняльний метод, психологічний напрям, філологічний і філософсько-естетичний прийоми дослідження) як закономірного етапу нагромадження, систематизації й інтерпретації фактичного матеріалу". Про причетність Дашкевича до культурно-історичного напряму в історичній школі свідчить його праця "Постепенное развитие науки истории литературы" (1877 p.). Він вважав, що література має більший вплив на суспільне життя, ніж наука. Тому так багато місця у відгуку відведено зясуванню проблеми народності в українській літературі і водночас - послідовним висновкам ученого про необхідність компаративного дослідження літератури, про значення у ній не стільки сюжетів і мотивів, скільки стилів мислення, форм вираження в них авторського я". Пипін вважав літературу частиною духовності народу, вона, за його словами, "несе в собі риси племені, суспільних особливостей та ідеалів...
План
План
1. Зародження та розвиток українського літературознавства (XI-XVIII ст.)
2. Українське літературознавство в перші десятиріччя XIX століття
3. Розвиток українського літературознавства в середині XIX століття
4. Українське літературознавство в останні десятиліття XIX століття
1. Зародження та розвиток українського літературознавства (XI-XVIII ст.)
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
