Побут, звичаї, релігія у давніх слов’ян. Християнство і розвиток просвітництва у Київській Русі. Суспільно-політичні й історичні обставини розвитку української культури XIV-ХХ ст. Ідеї ренессансу в Україні, музика та театр. Кирило-Мефодіївське товариство.
1. Витоки української культури. Гіпотези етносу українців На сьогодні існує декілька гіпотез етногенезу українців гу вбачають один із виявів початкового етапу фор>гування державності у східних словян. Однак про подальший розвиток племінних утворень на Волині й у Прикарпатті збереглося небагато відомостей. Не пізніше ніж у X ст. на більшу частину цих земель поширився вплив Київської Русі, а з 981 р. Галицькому князівству довелося обстоювати своє право на існування у кривавих війнах з половцями, Польщею, Угорщиною. Найвищого розквіту воно досягло при сині Володимира Ярославові Осмомислі, батькові оспіваної у Слові о полку Ігоревім Ярославни. В історії Галицько-Волинської Русі у звязку з певними історичними обставинами релігійному питанню належала особлива роль, що позначилося на подальшому розвитку культури західноукраїнських земель. Традиційно міцними були її звязки з Києвом, що пояснюється потребами економічного життя і політичними інтересами княжих династій. Про це, зокрема, свідчить те, що Київський літопис наводить точні відомості про події на Волині й у Галичині, а Галицько-Волинський літопис - про події у Київській землі. Спільність історичної долі сприяла тісним культурним звязкам із сусідніми білоруськими землями. Міцні взаємини тривали між Галицько-Волинською Руссю та Суздалем. Так, Лев Данилович був одружений з донькою угорського короля Бели IV. Вихідці ж з України здобували освіту у Празькому Карловому університеті. Значний внесок у культурний розвиток українських земель зробили й вихідці з Вірменії, з-поміж яких були талановиті зодчі, живописці та ремісники. Становлячи своєрідний місток між Заходом і Сходом Європи, Галицько-Волинська Русь виробила особливий стиль життя, характерний толерантністю, відкритістю до інших культур і народів, здатністю запозичувати їх надбання, не втрачаючи при цьому індивідуальності. На думку українського філософа М.Шлемкевича, тут сформувався особливий тип українця (його душевно-расова відміна), який поєднав могутню і прекрасну стихійність, емоційність, ірраціоналізм, притаманний Сходу, з розумовою дисципліною, тверезістю, раціоналізмом Заходу, який обрав для себе римську дорогу. Отже, з одного боку - князі, серця яких заполонила жадоба і тужне бажання голову свою приклонити, але шоломом напитись блакитного Дону. Є щось західницьке в тому славному князеві, щось характерно вперте, але без романтики, без особливого вітхнення навіть у великих задумах, як в ідеї хрестоносного походу Європи проти татар. Життя тягле, і немає в ньому раптових перескоків, тільки повільні переходи, - з цим твердженням дослідника не можна не погодитись. 18. Суспільно-політичні та історичні обставини розвитку української культури XIV - першої половини XVII ст Украй негативно (всупереч доказам деяких наших сучасників - наприклад, О. Важкого, часом непоправного удару українській культурі завдавали повне спустошення цілих регіонів, руйнування культурних центрів, нищення духовної еліти і втрата національної державності, що мали місце в ході монголо-татарської навали і кривавих воєн з турками, татарами, поляками та іншими загарбниками упродовж наступних століть. Відродження національної державності (наприклад, доба Галицько-Волинського князівства) або хоча б її елементів чи автономної політичної організації (Київське удільне князівство у політичній системі Гедиміновичів), як правило, активізувало творчі сили народу, культура, наче птах-фенікс, відроджувалася з попелу, ставала більш всеохопною й оригінальною. Починаючи буквально від кінця монголо-татарської навали і аж до 1569 року (рік Люблінської унії), українські землі поступово, від небагатьох до більшості, переходили під владу Великого князівства Литовського, яке перейняло у нас багато рис адміністративного устрою, основи юридичного права і традицію літописання, що брали свій початок ще з доби Київської держави. Значення православної церкви почало помітно зростати, вона стала виконувати роль не лише опікуна української культури, а й чинника національної консолідації українського народу. Ситуація почала мінятися, коли православні усвідомили, що не збережуть своїх позицій без реформи церковного життя та оновлення форм культури. І вже на середину XVI ст. намітилося піднесення української культури, яке набрало розмаху приблизно з третьої чверті цього ж століття. Розвивається шкільна освіта і друкарство. Вони розвинулись у принципово новий тип суспільної організації, яка поєднувала функції православної реформації з боротьбою за національно-релігійні й станові права та національну культуру. Полеміка між православними та проунійськими публіцистами стимулювала процеси вдосконалення науки, освіти, мистецтва. 1615 р. в Києві почала діяти братська школа, 1616 р. - друкарня Києво-Печерської лаври, 1632 р. - Києво-Могилянська колегія (пізніше академія). З утвердженням християнства запроваджується церковний обряд хрещення дитини, оскільки вважалося, що лише після церковного таїнства хрещення вона прилучається до людського суспільства. Важливим елементом даного
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
