Історія України у музичному та театральному мистецтві ХІХ століття - Дипломная работа

Тим часом витісняється власний багатий досвід ціннісно-ідеалістичної культури і мистецтва, закладений, зокрема, в музичному та театральному мистецтві, що невіддільні одне від одного та унікальні своїми художніми якостями та невичерпним потенціалом. ХІХ століття стало епохою «психологізації» мистецтва, синтезу найкращих здобутків кожної мистецької галузі, але визначальною рисою культурного процесу цього періоду є його органічна взаємодія з національною історією, передача художніми засобами найкращих традицій та героїчних сторінок минулого. Романтики найуніверсальнішим видом мистецтва вважали музику, вона була для них «царицею мистецтв», «базисом» їхнього синтезу, а інші види - надбудованими величинами» [36;с.3]. Актуальність даної теми зумовлена прагненням до вивчення національної історії мистецькими засобами, необхідністю прослідкувати взаємозвязок різних галузей мистецтва, а також сприяти розкриттю головної функції мистецтва - аксіологічної, що допомагає молодому поколінню сформувати цінності, засновані на історичному матеріалі. Актуальність теми визначається ще й тим фактором, що музика і театр у ці роки фактично були єдиним джерелом культурного життя нації.Дослідження синтезу історії та мистецтва піднімають останнє на новий ступінь розвитку, де в основі - особливий метод вивчення основних проблем музикознавства, що істотно збагачує методологічну парадигму науки про музичне мистецтво. Важливими для аналізу теми дослідження є також культурологічні тенденції у музичній історіографії, які дозволяють виявити деякі форми осередку відображення мистецтва як джерела культури. Музична історіографія служить культурі, виступаючи в контексті її самосвідомості й закріплення історії культури. «Музика може служити дорогоцінним тлумаченням історичного життя: і важливим посібником для філософа історії, що визначає внутрішній, психічний характер кожної епохи» [13;с.20]. Ляшенко у своїх наукових роботах, книгах, брошурах «Національні традиції в музиці як історичний процес», «Народність і національна характерність музики», «Музика у житті людини», «Основні фактори і тенденції розвитку української музики» та інших історіографічних документах викликає до себе живий інтерес вчених, музикознавців, виконавців, публіцистів, видавців, любителів музики, літераторів, поетів.Починається він після довгого провалля в розвитку українського театрального мистецтва, що проходить через усю другу половину XVIII ст. і кінчається лише в 1819 р., коли зявилася на театрі «Наталка-Полтавка» І. Котляревського. Правда, були в ту пору на Україні ще театри кріпацький і професійний, що дожили не тільки до «Наталки-Полтавки», а існували і пізніш, мало не до часів М. Кропивницького. Але ці театри обслуговували поміщицькі та урядовські кола і [23;с.19] були зовсім одірвані від українського народного ґрунту. Можна лише сказати, що на цих театрах виставлялися, переважно, фантастично-романтичні пєси польською мовою (на правобережній Україні) або російською (на Україні лівобережній), і лише випадково давалися вистави мовою українською. театр про народ і для народу, театр, який вийшов із народу, де поєднались гра, автентичний та вторинний фольклор, побут, обряди, етнографізм, а не тільки принципи «перетворення» та «діяння», цілком можна визначити як різновид народного театру, найбільш соціально заангажованої мистецької системи.За часів відродження української культури необхідним є і знання тих звичаїв і культурних досягнень, що мали місце в минулі століття. Органічно розвиваючись, ці культурні набуття сприяли існуванню української нації у її важкі історичні часи, підтримували дух народу у моменти суворих випробувань, що їх зазнавала Україна, і є невідємною частиною державної незалежності України. Подорож української капели, з хоровим співом у 1919 та наступних роках по Європі та Америці була загальним тріумфом словянських хорів звичайно за українцями визнавалася першість. Тут можлива історична аналогія зі станом української культури у XVI столітті, коли значна частина найбільш освічених вищих феодальних шарів українського суспільства відмовилася від національної культури, православя, ополячилася. У XIX столітті в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства - національна інтелігенція.Зявився ряд опер (Березовський, Бортнянський), кілька симфоній (Бортнянський, невідомий автор початку XIX ст.), камерно-інструментальна музика Але через царські утиски й свідоме занедбання властями учбових закладів у першій половині XIX ст. на Україні не було можливостей для розвитку демократичної культури. Відомо, що «Південне товариство» декабристів гуртувалося в Чернігові й Василькові (біля Києва) і мало важливе значення для революційного руху на Україні. Композитори охоче обробляли музику до згаданих пєс. Були певні успіхи в розвитку камерної, зокрема інструментальної, музики. На формування та утвердження поглядів митця щодо національно спрямування його музики мала праця Петра Сокальського «Руська музика», в якій «науково викладено основи та типові ознаки рос

Зміст

Вступ

Розділ І. Історіографія та джерелознавча база дослідження української музики та театру ХІХ століття

1.1 Історичні дослідження в галузі українського музичного мистецтва

1.2 Історіографія українського театрального мистецтва ХІХ століття

Розділ ІІ. Українська музична культура як складова культури України ХІХ століття

2.1 Загальна характеристика музичної культури ХІХ століття

2.2 Історичні традиції в музичній культурі ХІХ століття

2.3 Українська тема в зарубіжній музиці ХІХ століття

Розділ ІІІ. Українське театральне мистецтво ХХ століття

3.1 Основні тенденції становлення та розвитку історичної тематики в українському сценічному мистецтві ХІХ ст

3.2 Образна сфера українського театру ХІХ століття

Висновки

Список використаних джерел та літератури