Архаїчна Середня Азія. Релігійне життя середньоазіатської людності. Злиття культурних надбань Сходу та Заходу. Походження кушан, гунів-ефталітів та інших стародавніх племен. Завоювання Александра Македонського. Структура хорезмського суспільства.
Джерела з історії стародавньої Середньої Азії вкрай убогі Історичних хронік немає, іноземці повідомляли про життя регіону скупо, тому доводиться задовольнятися переважно археологічними та нумізматичними матеріалами. Історики використовують нечисленні місцеві документи (остракони парфянського архіву із Старої Ніси, тексти архіву з Топрак-Кали, так звані "старі согдійські листи" тощо), дані "Авести" та буддійської традиції.Середня Азія займає обширну територію від степів Казахстану на півночі до Паміру на півдні, від Каспійського моря на заході до гір Тянь-Шаню на сході. У пустельній зоні (Каракуми, Кизилкуми та ін.) дощі майже не випадають, а в її південній окраїні клімат субтропічний. Найбільшими водними артеріями є Амударя та Сирдаря, котрі, як і решта рік регіону, витікають з могутніх гірських масивів на півдні та південному сході Середньої Азії. Вони мають надто швидку течію, щоб їхні води можна було в умовах технічного примітиву давнини легко використовувати для зрошення спраглої землі. У вологих гірських ущелинах КОПЕТДАГУ на півдні Каракумської пустелі можна було займатися садівництвом (там росли горіхи, дикі сливи та інші дерева).Донедавна історики, як правило, вважали стародавню Середню Азію "зовнішнім Іраном", периферією давньоіранської цивілізації. Проте археологічні знахідки дають підстави розглядати цей регіон як вогнище самобутніх культур: парфянської, маргіанської, хорезмської, согдійської, чачіської, ферганської. Середньоазіатська цивілізація сформувалася кількома самостійними вогнищами, її культури контактували між собою й водночас налагодили тісні звязки з іншими цивілізаціями Стародавнього Сходу, насамперед передньо-азіатськими (месопотамською, еламською). Найдавнішою неолітичною культурою Середньої Азії вважають джейтунську. У V-IV тис. до н. е. землеробсько-скотарські общини Середньої Азії навчилися плавити мідь, одомашнили велику рогату худобу, а згодом - і верблюдів, почали використовувати іригацію.За даними "Авести", це суспільство складалося з жерців, воїнів-колоністів, землеробів-скотарів, ремісників і рабів патріархального типу. Іранські Ахеменіди приєднали частину її оазисів (Бактрію) до своїх неозорих володінь. Для цього їм довелося подолати запеклий опір могутнього племінного союзу массагетів - грози старосхідних цивілізацій (ці кочівники вже мали важку кінноту). Коли він знищив державу Ахеменідів, Бесс, останній ахеменідський сатрап Бактрії, проголосив себе "царем Азії" й здійснив спробу утворити свою державу в складі Бактрії, Маргіани, Согди та Парфії. Антіох, син засновника цієї держави, розбудував столицю Маргіани, окільцював увесь оазис 25С-кілометровою захисною стіною, побудував і укріпив ряд міст.Парфія, яку звільнив з-під влади Селевкідів місцевий сатрап Андрагор, не дістала жаданого спокою й стабільності, бо невдовзі, вже в середині III ст. до н. е., її завоювали споріднені зі скіфами та массагетами напівкочові племена - парни, які повстали проти лукавих грецьких торговців. Спершу це царство (його назвали Арша-кидським або Парфією) існувало у складі власне Парфії та сусідньої Гірканії, проте вже в II ст. до н. е. воно завоювало Мідію й розширило свої західні кордони до Месопотамії (парфянського царя Мітрідата І проголосили в 141 р. до н. е. Парфія, таким чином, обєднала Іран і Туран (Середню Азію) й стала світовою державою. У середині II ст. до н. е., коли під натиском кочівників розпалося Греко-Бактрійське царство, Парфянська держава вціліла. У Парфянській державі розвивалися ремесла, пожвавився грошовий обіг, виростали міста (Помпей Трога називав Парфію - ясна річ, перебільшуючи - країною "тисячі міст").На території колишнього Греко-Бактрійського царства спершу існувало кілька дрібних держав, очолюваних вождями кочових племен. Один із таких володарів, Герай, іменував себе кушанцем і зображувався на монетах озброєним вершником, щоб ніхто не сумнівався в його прихильності до кочового світу. Ця держава на заході межувала з Парфією, на сході - з ханьським Китаєм. Вона зазнала нищівної поразки у війні з Сасанідською державою. В Рим вони доправляли рис, бавовняні вироби, прянощі, парфуми, цукор, слонову кістку, самоцвіти, а з імперії ввозили тканини, одяг, вироби зі скла та коштовних металів, вина, твори мистецтва тощо.Нині дослідники не мають сумніву в тому, що розквіт середньовічної культури Середньої Азії значною мірою базувався на успадкованій стародавній культурі цього регіону. Збереглися предмети тодішнього гончарства, вироби з коштовних металів, бронзи, напівкоштовних каменів. На плоских камяних печатках тодішні умільці майстерно зображували сцени полювання, биків, драконів, тигрів, змій, міфологічних героїв. У культурі Греко-Бактрійського царства переважали еллінські риси, проте збереглася Й місцева культурна традиція. Характерно, що в парфянську добу культура процвітала лише в містах, сільський люд проживав у примітивній обстановці.
План
Зміст
1. Стан джерельної бази
2. Природнокліматичні умови, населення
3. Архаїчна Середня Азія
4. Становлення цивілізації. Греко-Бактрійське царство
5. Парфянське царство
6. Кушанська держава
7. Культура, релігія
Список використаної літератури
1. Стан джерельної бази
Список литературы
1. Аркас М. М. Історія України-Руси. - К, 2010.
2. Бойко О. Д Історія України. - К, 2011
3. Борисенко В. Й. Курс української історії. З найдавніших часів до XX ст.: Навч. посіб. -К, 2014.
4. Верша В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок XX ст.). -Львів, 2012.
5. Верстюк В. Українська Центральна Рада. - К, 2013.
6. Грушевський М. Історія України-Руси: У 11 т., 12 кн. - К., 1991-1998.
7. Дорошенко Д. Нариси історії України. - К, 2012. - Т. 1-2.
8. Залізняк Л Нариси стародавньої історії України. - К., 2011.
9. Запорізьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості. - К; Запоріжжя, 2012
10. Історія України / С. В. Кульчицький (керівник) та ін. - К, 2011.
11. Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - К, 2012.
12. Історія України: Навч. посіб. - К., 2012
13. Коваль М. В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. -К, 2012.
14. Крипякевич І П. Історія України. - Львів, 2013
15. Культурне відродження в Україні. - К, 2012
16. Кульчицький С. В., Коваль М. В, Лебедєва Ю. Г. Історія України: Навч. посіб. - К., 2012.
17. Полонська-Васшенко Н. Історія України. - К, 2012. - Т. 1-2.
18. Субтельний О. Україна. Історія. - К, 2012.
19. Толочко П. П. Від Русі до України. Вибрані науково-популярні, критичні та публіцистичні праці. - К, 2012.
20. Українці в світі. - Мельбурн, 2012.
21. Яблонський В Сучасні політичні партії України: Довідник. - К, 2011.
Размещено на .ur
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
