Визначення ролі захисника у Литовському Статуту та за магдебурзьким правом. Організація адвокатури як організованої сукупності юристів-професіоналів. Кодифікація права у "Правах, по которым судится малороссийский народ". Розгляд судової реформи 1864 року.
В Україні, як і в інших словянських державах, адвокатура існувала досить тривалий час, але не у вигляді самостійної професії, а у звязку з судовим представництвом, що спочатку допускалося тільки як виняток для деяких категорій осіб (дітей, жінок, людей похилого віку, ченців, глухих) і одержало згодом вільне застосування, перетворившись на професійне заняття особливого класу осіб, які, будучи краще за інших ознайомлені з нормами права і процесу, стали водночас виконувати роль і правозаступників. Зокрема, якщо прокуратор, маючи справу, без поважних причин не зявився в судове засідання й не довів через присягу причину своєї відсутності перед судом, "такие прокураторы горлом корони быти мають". "Права" також уперше передбачають обовязок реєстрації професійних адвокатів у судах, де вони виявляють бажання працювати, та обовязок приносити присягу. Різниця полягала в тому, що суддями не призначалися особи, засуджені до виключення зі служби, тюремного увязнення чи більш суворого покарання, а також ті, які перебували під судом за обвинуваченням у будь-якому злочині або проступку. Обовязки присяжних повірених випливали з договору доручення і полягали, відповідно до тексту адвокатської присяги, у тому, що повірені повинні "виконувати неухильно закони імперії, не писати і не говорити на суді нічого, що могло б призвести до ослаблення православної церкви, держави, суспільства, сімейства і доброї моральності, чесно і сумлінно виконувати свої обовязки, не порушувати поваги до судів і влади".
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
