Туристичне краєзнавство України: основні поняття та теоретико-методологічні засади. З історії галицького туристичного краєзнавства (друга половина XVIII ст.–1945 р.). Розвиток краєзнавства в Українській РСР у 1920-1940-х та повоєнних роках XX ст.
План Вступ 1. Туристичне краєзнавство України: основні поняття та теоретико-методологічні засади 2. Розвиток краєзнавства в Українській РСР у 1920-1940-х та повоєнних роках XX ст. Акт про державний суверенітет України, проголошений Верховною Радою 24.08.1991 p., активізував духовне відродження українського народу, загострив проблеми збереження культури. XIX ст. буди закладені відомим педагогом і просвітником Софією Русовою, яка вважала, що прищепити дитині національні риси можна лише орієнтуючись на специфіку природи, географічного розташування, клімату, історії рідного краю на певній території. Першим в Україні ще наприкінці XIX ст. обґрунтував поняття краєзнавство як науку і виклав його суть, значення та місце в житті народу у статті Галицьке краєзнавство (1892 р.) І. Франко. Окрім окремих публікацій у часописі Туристика і краєзнавство (додаток до Нового часу), звертаємо увагу на цікаві дослідження І. Крипякевича з історії туризму в Галичині. Вперше серед українських учених визначив предмет географії, її зміст і методи дослідження П. А. Тутковський у теоретичній праці Задачи и пределы географии (1914 р.). Творчо розвиваючи спадщину С. Рудницького, сучасні українські вчені Я. Жупанський і В. Круль розглядають національне краєзнавство як цілісну, нерозривну і відкриту систему, яка функціонує у світі тривимірних моделей: простір (географічне краєзнавство), час (історичне краєзнавство) та соціум (соціальне краєзнавство).
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
