Історія розвитку і поширення вчення Ісихазму, періоди його виникнення та основоположники. Основні принципи ісихастських практик. "Ісихастські суперечки", їх особливості та роль. Ісихазм у наступні періоди історії, його основні елементи в інших вченнях.
Один із видатних дослідників ісихазму Іоанн Мейєндорф (1926-1992) виділяє наступні чотири значення терміна "ісихазм": 1 ) найдавніший сенс: відокремлене, відлюдницьке чернецтво (на відміну від гуртожитного), тим самим , що протікає в безмовності , мовчазності; 2 ) особлива школа і техніка молитви, що розвинулася на Синаї і Афоні й досягла розквіту в XIV ст., часто іменована «розумним діянням» (praxiz noera) і має своїм ядром невпинне творіння в розумі молитви Ісусової «Господи Ісусе Христе, Сину Божий , помилуй мене , грішного»; 4 ) найбільш пізнє тлумачення: широке явище в релігійному житті Росії XIV - XVI ст., що охоплює всі впливи і відображення перейшовші на ісихазм у Русь в духовній практиці, чернечому і монастирському житті, духовноій культурі й навіть державному будівництві [4]. У загальних рисах це понятт тлумачиться так: "ісихазм" (від грец. hesychia - спокій, безмовність, відчуженість) - це містичний напрямок в Православї; особливого роду практика ченців (ісихастів) і мирян, в якій застосовується безмовна молитва заради споглядання Божественного («Фаворського») світла; вважається, що цей світло виходило від Христа при Його Преображенні на горі Фавор). В основі філософії ісихазму лежить уявлення про те, що можна споглядати непізнаване (Бога) за допомогою божественних енергій.Історію ісихазму можна поділити на кілька періодів, які характеризуються певними особливостями у становленні та усвідомленні цього напрямку у православї. ?????????? - відлюдництво), пустинножитнє; пізніше до них приєднується третій, проміжний тип - скитське, або ідиоритмічне чернецтво, коли ченці мають роздільне проживання, але спільне богослужіння, єдиний духовний ритм. Це етап кристалізації ісихазму як дисципліни, чіткого методу духовної практики (пізніше, в силу його строгої методичності, ісихазм часто називали"методом"). Ця двояка робота розгортається як духовний процес, що має спрямований, висхідний характер і розділяється на ряд східців, з яких головні суть: покаяння - боротьба з пристрастями; ісихія - зведення розуму в серці; безпристрасність - чиста молитва; споглядання нетварного Світла - перетворення і обожнення. Зміст процесу полягає в трансформації енергійної будови людської істоти, як властиво духовним практикам, людина тут розглядається, передусім, як "енергійна конфігурація", і ця конфігурація, проходячи серію певних енергійних форм, перетвориться до особливого "надприродного" типу, коли усі енергії спрямовані до Бога.Для того, щоб краще зрозуміти суть "ісихастських суперечок" слід розглянути основні положення теорій Григорія Палами і Варлаама Калабрийця. «Тріади на захист священнобезмовних» була основною працею Григорія Палами. За словами Палами, ісихаст - це людина, «який намагається укласти в своєму тілі безтілесне». Саме по собі тіло не є гріховним і противним для душі, скоріше душа привязана до тіла і любить його. Таким чином, всесвіт Палами христоцентричний: в центрі його вимірів стоїть не Бог, як в середньовічному католицизмі, і не людина, як в культурі Відродження та Просвітництва, а боголюдина.Релігія у будь-якому суспільстві відіграє важливу роль, відповідно вона не може не впливати на політику і перебіг подій у державі. "Ісихастські суперечки" були не просто непорозумінням між діячами церкви, вони мали фактично вирішити питання зовнішньої політики держави: приєднатись до католицизму і відповідно до Заходу, або ж лишитись при своїх уподобаннях і самостійно протистояти зовнішнім загрозам, зокрема зі Сходу. Як зазначає Галіан Прохоров цю місію було покладено на Варлаама із Калабарії, який знав як грецький Схід, так і латинський Захід. Важливим для зближення було питання ісихазму, тому Варлаам почав критикувати це вчення і створив так звані "суперечки". Навіть у цьому вельми спотвореному і навмисне гротескному описі теорій і методів ісихастів (їх Варлаам називав "омфалописхами ", "пуподушниками ") читач може провести паралелі із йогою та даосизмом: дихальні вправи, що виконуються для досягнення контролю над психічними процесами, зосередження на психічних центр тіла ("кіноварні поля" даосизму, чакри індійських традицій), споглядання світлових феноменів і теорія символіки кольору (тантрична йога проміжного стану та ін.), а також і самий підхід, передбачає використання соматичних процесів і структур для оволодіння свідомістю.
План
Зміст
Вступ
1. Історія розвитку і поширення вчення
2. Ісихастські суперечки
3.Роль Ісихастських суперечок
4. Ісихазм у наступні періоди історіх. Елементи Ісихазму в інших вченнях
