Історія розвитку зворотних займенників в англійській мові: структурний та функціональний аспекти - Автореферат

Походження, структура, функціональні групи, комунікативне навантаження зворотних займенників є актуальними питаннями, які потребують поглибленого аналізу з погляду новітніх досягнень граматичної науки. Актуальність теми дослідження визначається спрямованістю сучасних граматичних студій на проблеми функціонування й розвитку елементів мовних систем, що передбачає належний рівень формалізації дослідницьких процедур. Реалізація поставленої мети передбачає розвязання низки конкретних завдань: - виокремити функціональні типи зворотних займенників у сучасній англійській мові; Враховуючи особливості досліджуваного матеріалу, для вирішення поставлених завдань застосовано такі методи: індуктивний, що дає змогу формувати висновки на основі аналізу конкретного матеріалу, а теоретичні положення ретельно обґрунтовувати та ілюструвати мовними даними; метод дистрибутивного аналізу для виявлення оточення, в якому вживаються зворотні займенники; метод контекстуального аналізу, який враховує безпосередній контекст вивчення мовного явища, систематизацію та узагальнення особливостей функціонування зворотних займенників у письмових текстах; метод субституції, який дозволяє визначити комунікативне навантаження зворотних займенників на позиціях з можливим використанням особових займенників; метод лінгвістичного опису, що передбачає безпосереднє дослідження явища в тексті, систематизацію та узагальнення відомостей про особливості функціонування зворотних займенників. Наукова новизна одержаних результатів може бути узагальнена у положеннях, що виносяться на захист: Розряд зворотних займенників у сучасній англійській мові включає власне зворотні займенники, що функціонують як комплементи дієслів, зворотні інтенсифікатори, які підсилюють семантику іменної або дієслівної фраз, та вільні зворотні анафори, які займають проміжну позицію між власне зворотними займенниками та інтенсифікаторами.Розмаїття підходів до трактування природи зворотного займенника, його генези, шляхів формування та функціонального навантаження зумовлюють необхідність поліаспектного висвітлення цієї частиномовної одиниці з урахуванням усього багатства її структурних та функціональних можливостей. У рефлексивних конструкціях власне зворотні займенники не зазнають граматикалізації і не слугують допоміжними словами для створення аналітичної форми зворотного стану дієслова, оскільки опозиція перехідне дієслово зворотний займенник vs. дієслово активного стану є неможливою як у структурному, так і в семантичному плані. У разі, коли сукупне значення перехідного дієслова та зворотного займенника не дорівнює сумі складників цього утворення (to enjoy oneself, to find oneself тощо), йдеться про початок процесу лексикалізації сполучення перехідного дієслова та зворотного займенника. Таким чином, до розряду зворотних займенників належать власне зворотні займенники, що функціонують здебільшого як комплементи дієслів, зворотні інтенсифікатори, які підсилюють семантику іменної або дієслівної фраз, та вільні зворотні анафори, що займають проміжну позицію між власне зворотними займенниками та інтенсифікаторами. У сучасній англійській мові у реченнях зі зворотними займенниками питома вага власне зворотних займенників становить 63 %, інтенсифікаторів - 24 %, вільних зворотних анафор - 12 %, лексикалізованих одиниць, до складу яких входить зворотний займенник, - 1 %.З функціональної точки зору зворотні займенники включають власне зворотні займенники, зворотні інтенсифікатори та вільні зворотні анафори. Найвживаніша комбінація особового займенника третьої особи однини чоловічого роду з інтенсифікатором self слугувала джерелом виникнення зворотних займенників. Таке використання призвело до того, що інтенсифікатор self набув відтінку значення рефлексивності та міг використовуватися за аналогією до особових займенників першої та другої особи в рефлексивних конструкціях, а підсилений інтенсифікатором особовий займенник почав замінювати морфологічно простого інтенсифікатора self для підсилення семантики NP або VP. Частотність вживання інтенсифікатора self зменшилася на користь лексикалізованих складних інтенсифікаторів, структура яких збіглася зі структурою власне зворотних займенників. У другій половині XV ст., як варіант зворотного займенника у третій особі множини hemself, зявляється запозичена з північних діалектів форма themself, а також поряд із thyself при звертанні до однієї особи зявляється можливість використання форми множини your(e)self.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Необхідними умовами діахронного вивчення англійських зворотних займенників вважаємо спрямування уваги дослідника не тільки на шляхи формування зворотних займенників, а й на механізми, що спричинили їх реінтерпретацію на різних етапах мовної історії. Останнє неможливе без усебічного дослідження їхньої структури та функціонального навантаження.

Виокремлення зворотних займенників з-поміж кола однорідних за граматичною природою мовних одиниць зроблено з урахуванням їхнього лексичного та граматичного значень, а також функціонально-комунікативного навантаження. Завдяки поліфункціональності цього розряду займенників провідним критерієм є морфологічний. Тому зворотні займенники - складні лексичні одиниці зі стуктурою [Pronoun self]. З функціональної точки зору зворотні займенники включають власне зворотні займенники, зворотні інтенсифікатори та вільні зворотні анафори.

Зворотність - морфолого-семантична категорія, що полягає у формальному вираженні кореферентності внутрішнього та зовнішнього аргументів предиката. У сучасній англійській мові формальним показником зворотності є переважно займенники на -self. Рефлексивне значення спорадично реалізується за допомогою особових займенників й інгерентно рефлексивних дієслів.

Сучасна англійська мова займає окреме місце серед інших германських мов за способом вираження зворотності й інтенсифікації. В англійській мові зворотні займенники є рефлексом давньоанглійського сполучення [Pronoun personal self], а не спільногерманського зворотного займенника й, відповідно, праіндоєвропейського. При цьому всі особові форми власне зворотного займенника й інтенсифікатора збігаються.

У мові давньоанглійського періоду на позначення зворотно направленої референції дії використовували особові займенники в непрямих відмінках. Проте для підсилення семантики цих займенників, здебільшого третьої особи однини, а також референційних NP у постпозиції до перехідних дієслів уживався прикметниковий інтенсифікатор self. Його форма узгоджувалася за відмінком, оскільки визначалася дієслівним керуванням, а також зумовлювалася родом та числом NP, семантику якої self підсилював.

Найвживаніша комбінація особового займенника третьої особи однини чоловічого роду з інтенсифікатором self слугувала джерелом виникнення зворотних займенників. Таке використання призвело до того, що інтенсифікатор self набув відтінку значення рефлексивності та міг використовуватися за аналогією до особових займенників першої та другої особи в рефлексивних конструкціях, а підсилений інтенсифікатором особовий займенник почав замінювати морфологічно простого інтенсифікатора self для підсилення семантики NP або VP.

З кінця давньоанглійського періоду до XV ст. відбувався процес субстантивації прикметника self. Таке переосмислення спричинило неоднорідність форм зворотних займенників у сучасній англійській мові. На початку середньоанглійського періоду комбінація особового займенника третьої особи в обєктному відмінку з інтенсифікатором була закріплена в мові. Натомість зворотні займенники першої та другої особи утворилися вже як поєднання особового займенника в родовому відмінку та іменника self.

Протягом середньоанглійського періоду (починаючи з ХІІ ст.) у мові відбувалася граматикалізація інтенсифікатора self із подальшою лексикалізацією структури [Pronoun Personal self], що витіснила особові займенники зі зворотних конструкцій. Частотність вживання інтенсифікатора self зменшилася на користь лексикалізованих складних інтенсифікаторів, структура яких збіглася зі структурою власне зворотних займенників.

У другій половині XV ст., як варіант зворотного займенника у третій особі множини hemself, зявляється запозичена з північних діалектів форма themself, а також поряд із thyself при звертанні до однієї особи зявляється можливість використання форми множини your(e)self.

У ранньоновоанглійській мові становлення структури особових форм зворотних займенників завершилося лексикалізацією форм множини. Складна форма інтенсифікатора в основному витіснила з ужитку морфологічно простий інтенсифікатор self. Натомість складну форму зворотного займенника спорадично замінювали особовим займенником в обєктному відмінку. Розвиток зворотних займенників у новоанглійській мові характеризується завершенням процесу становлення всіх форм зворотних займенників, зокрема й безособового зворотного займенника oneself.

У сучасній англійській мові наявні залишки історичного використання особових займенників у зворотній функції.

Зворотні займенники в рефлексивних конструкціях не граматикалізуються і не слугують допоміжними словами для створення аналітичної форми зворотного стану дієслова. Натомість вони виконують функцію комплемента при перехідних дієсловах. Однак, коли сполучення перехідного дієслова зі зворотним займенником характеризується ідіоматичністю, можна постулювати лексичне зближення елементів.

Власне зворотні займенники позбавлені додаткового комунікативного навантаження, за винятком функціонування в імпліцитно-рефлексивних конструкціях і в реченнях з інверсованим порядком слів. За відсутності в ситуації альтернативних референтів вони залишаються ненаголошеними у кінцевій позиції речення, а отже, не несуть смислового навантаження. Інверсований порядок слів у реченні акцентує зворотного займенника, а також може спричиняти його трансформацію у парантезу.

Функція зворотних інтенсифікаторів та вільних зворотних анафор, а також власне зворотних займенників при інгерентно рефлексивних дієсловах полягає в сублімації референта - виділенні з-поміж інших можливих та/або протиставленні їм, зацикленні уваги на виділеному референті та апелюванні до його соціального статусу.

У реченнях з інверсованим порядком слів, у яких вільна зворотна анафора або придієслівний інтенсифікатор не займають кінцеву позицію, відбувається акцентування інших членів речення, які внаслідок інверсії розміщені у цій позиції.

Приіменні інтенсифікатори можуть виражати сигніфікацію референта, яка може бути перманентною, темпоральною, релятивною або логофоричною. У сучасній англійській мові виявлено тенденцію до зменшення частоти експлікації перманентної, релятивної та логофоричної сигніфікації референта інтенсифікаторами в апозиції до займенника. Натомість цю функцію на себе беруть приіменникові інтенсифікатори.

Придієслівні зворотні інтенсифікатори вказують на ексклюзивну або інклюзивну сигніфікацію референта. У разі інверсії у реченнях із придієслівними інтенсифікаторами їхнє значення збігається з темпорально сигніфікативним значенням приіменних інтенсифікаторів. При цьому можливе обєднання цих двох груп інтенсифікаторів у спільну - предикаційну. Аналіз памяток писемності та літературних джерел англійської мови, підтверджує існування цієї функціональної підгрупи протягом усього розвитку інтенсифікаторів. Предикаційні зворотні інтенсифікатори в інверсованих реченнях з абсолютними конструкціями можуть спричиняти структурні зміни.

Вираження інклюзивної сигніфікації референта придієслівними інтенсифікаторами є спорадичним упродовж усього періоду їхнього функціонування, тому таке функціонально-комунікативне навантаження не можна вважати визначальним для виділення цієї підгрупи зворотних інтенсифікаторів. У сучасній англійській мові придієслівні інтенсифікатори в 48 % випадків експлікують значення, яке не збігається із семантикою приіменних інтенсифікаторів. Саме такі випадки і становлять основу функціональної підгрупи зворотних займенників у функції адюнкта.

Вільні зворотні анафори вживаються в реченнях, де їхній звязок з антецедентом є нечітким або відсутнім взагалі, що уможливлює альтернацію особового та зворотного займенників. Тому вільні зворотні анафори вживаються в реченнях із дискурсивними антецедентами, з кількома можливими антецедентами, а також із фразовими дієсловами, що позначають часопросторові характеристики дії.

У тексті вільні зворотні анафори виконують низку комунікативних завдань, а саме: перспективне інтерпретування, контрастивне акцентування, уточнену референцію, ілюстративну та лімітаційну референцію, шанобливо-непретензійне позиціонування та субєктно-обєктний розподіл. При цьому у сучасній англійській мові спостерігається поступове вирівнювання частотності реалізації цих завдань.

Наведений у роботі аналіз становлення структури та особливостей функціонування зворотних займенників не є вичерпним. Перспективним вважаємо аналіз функціонування особових займенників рефлексивно в сучасній англійській мові, розгляд функціонально-стилістичних особливостей використання зворотних займенників, діалектних особливостей структури та функціонування сучасних зворотних займенників, а також дослідження лексикалізованих елементів, до складу яких вони входять.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Гирин О.В. Інтенсифікатор self як джерело становлення системи зворотних займенників у англійській мові / О. В. Гирин // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія філологія. - 2008. - Том 11. - № 2. С. 42-44.

2. Гирин О. В. Структура зворотних займенників в англійській мові у синхронічному та діахронічному аспектах / О. В. Гирин // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. - К. : Логос, 2008. - Вип. 14. - С. 91-95.

3. Гирин О. В. Формант -self: наслідки розвитку давньоанглійського прикметника в середньоанглійський іменник / О. В. Гирин // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2008. - Вип. 41. - С. 205-208.

4. Гирин О. В. Категоріальний статус зворотних конструкцій в сучасній англійській мові / О. В. Гирин // Наукові праці Камянець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Філологічні науки. - 2010. - Вип. 22. - Том 1. - С. 77-80.

5. Гирин О. В. Категорія зворотного стану у сучасній англійській мові / О. В. Гирин // Вісник Харківського Національного університету ім. В. Н. Каразіна Серія «Романо-германська філологія. Методика викладання іноземних мов». - 2010. - № 896. - Вип. 61. - С. 86-90.

6. Гирин О. В. Функціонально-прагматичне навантаження англійських вільних зворотних анафор / О. В. Гирин // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2011. - Вип. 55. - С. 173-176.

7. Гирин О. В. Кількісний метод для дослідження структури зворотних займенників у давньоанглійській мові / О. В. Гирин // Наукові дослідження - теорія та експеримент 2009: матеріали пятої міжнародної науково-практичної конференції (Полтава, 18-20 травня, 2009). - Полтава : Вид-во «ІНТЕРГРАФІКА», 2009. - Т.11. - С. 18-21.

8. Гирин О. В. Джерела виникнення зворотних займенників в англійській мові / О. В. Гирин // Збірник матеріалів всеукраїнської науково-практичної конференції [Дні науки - 2010], (Миколаїв, 17 жовтня. 2010). - Миколаїв : НУК, 2010. - С.32-34.

9. Гирин О. В. Функціонально-прагматичні особливості вільних зворотних анафор / О. В. Гирин // Сучасність. Наука. Час. Взаємодія та взаємовплив: матеріали сьомої всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції (Київ, 18-20 листопада, 2010). - К. : Меганом, 2010. - С.72-75.