Історія розвитку спеціальної освіти в Україні - Курсовая работа

Сучасний етап інноваційного розвитку суспільства відзначається формуванням нового погляду на освіту й на місце людини в соціумі. Перед суспільством постають складні завдання у звязку зі зниженням стану здоровя дітей і різким збільшенням кількості дітей з обмеженими можливостями. Органи освіти, педагогічна наука повинні впроваджувати нові нестандартні підходи до розвязання проблем навчання, виховання цієї категорії дітей та підлітків. Саме тому сьогодні особливого інтересу набувають дослідження, присвячені становленню й розвитку спеціальних освітніх закладів для дітей з обмеженими можливостями. Аналіз діяльності шкіл такого типу в історичній ретроспективі допоможе відстежити як практично вирішувалися питання організації навчання, виховання й використання вільного часу такого контингенту дітей, зібрати й узагальнити позитивний досвід, виявити труднощі у вирішенні педагогічних питань.Малофєева [15]в еволюції ставлення суспільства і держави до осіб з обмеженими можливостями виокремлюють пять етапів. Перший етап - від агресії та нетерпимості до визнання необхідності турботи про дітей, які мають відхилення в розвитку (966-1715 роки). Результатом такої трансформації у відношенні оточуючих до даної категорії людей стало відкриття перших спеціальних закладів для осіб, що мають вади в розвитку [20]. Початкові кроки організації навчального процесу виявили значні складнощі, тому що діти з різними типами обмежень мали і різні можливості, в залежності від наявних у них порушень, на основі яких має відбуватися їх розвиток та навчання. В Західній Європі цей етап триває від початку 20-го століття до 90-х років і характеризується розвитком законодавчої бази спеціальної освіти, а також структурним вдосконаленням національних систем спеціальної освіти (в деяких країнах існує близько 20 типів таких спецшкіл), яка в повній мірі забезпечувала потреби навчально-виховного характеру дітей, що мали вади.Навчання і виховання дітей обмеженими можливостями в Україні має давню історію. Україна, як і багато інших держав світу, пройшла довгий шлях від патронування як своєрідної форми громадської опіки цих дітей до створення приватних виховних закладів спочатку для глухих, сліпих, а пізніше і для розумово відсталих дітей. Зокрема, починаючи з середини XIX століття у різних губерніях за ініціативи прогресивних громадських діячів, педагогів і лікарів було відкрито перші заклади для глухих дітей: школи у Львові (1830 р.), Одесі (1843 р.), Харкові (1869 р.), с. Держава та громада піклувалися про всіх нужденних загалом, не виділяючи окремі категорії, тому терпиме ставлення та допомога інвалідам простежувалася в контексті турботи про сиріт, нужденних старців та інших категорій [20]. Функціонування спеціальних закладів для дітей з вадами психофізичного розвитку зумовлювало необхідність розробки теоретичних і методичних аспектів їх навчання, виховання, статутних правил утримання дітей.Питання інтеграції інвалідів у повноцінне здорове суспільство здобули пріоритетного статусу для держави, почався процес реформування системи освіти, скорочення кількості спеціальних закладів і збільшення чисельності спеціальних (інклюзивних) груп, класів у загальноосвітніх навчальних закладах, адаптації загальних умов для навчання та виховання інвалідів серед здорових однолітків. "Інклюзивна освіта - це система освітніх послуг, яка ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, що передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу" [20]. Слід зазначити, що в Україні створено диференційовану мережу навчальних закладів (спеціальних загальноосвітніх шкіл-інтернатів, дошкільних закладів компенсуючого типу, навчально-реабілітаційних центрів - закладів нового типу як державного, так і громадського підпорядкування), у яких реалізуються різні можливості осіб з обмеженими можливостями в одержанні дошкільної, загальної шкільної та професійної освіти шляхом подолання фізичних, фінансових та психологічних барєрів, що унеможливлюють або ускладнюють їхню повноцінну участь у житті суспільства [7, с. Наголосимо, що суттєвого поступу набув окремий напрям здобуття освіти дітьми з обмеженими можливостями - інклюзивне навчання. При цьому для дітей із фізичними обмеженнями створюються відповідні умови для навчання - у школах будуються пандуси й спеціальні туалети, у штаті працюють асистенти педагогів, які супроводжують учнів з особливими потребами під час занять, діти забезпечуються транспортом, спеціальними підручниками (наприклад, сліпі діти - написаними шрифтом Брайля), іншим навчальним обладнанням [12, с.Відповідно до вищезазначених умов система освіти осіб з обмеженими можливостями, як важлива складова освітньої галузі України, потребує певних змін й реорганізації.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичне дослідження історичних витоків розвитку спеціальної освіти

1.1 Загальна характеристика історичного розвитку спеціальної освіти

1.2 Історія розвитку спеціальної освіти в Україні

Розділ 2. Сучасний стан та перспективи розвитку спеціальної освіти в Україні

2.1 Сучасний стан розвитку спеціальних закладів освіти в Україні

2.2 Перспективи розвитку спеціальної освіти в Україні

Висновки

Список використаних джерел