Роль церковної проповіді в розробці догматичних положень християнського світогляду на Русі. Основні види проповідницької давньоруської літератури. Кирило Туровський - один з представників стилістично прикрашеної проповіді другої половини XII століття.
У проповідницькій літературі Київської Русі вирізняються дві основні групи: проповідь повчальна, проста за своєю побудовою і літературними засобами, пристосована до рівня малоосвічених, непідготовлених слухачів, і проповідь урочиста, побудована за всіма правилами візантійського церковного вітійства, розрахована на знать і взагалі освічених людей. Одним з найвидатніших представників проповіді повчальної був відомий письменник середини XI ст., засновник Києво-Печерського монастиря Феодосій Печерський. «Слово» було написане між 1037 і 1050 pp., тобто до призначення Іларіона митрополитом, що стало важливим актом в історії руської державної і церковної політики, оскільки це був свідомий крок до вивільнення руської церкви від адміністративного втручання візантійської, яка присилала на Русь своїх митрополитів. Взаємовідносини бога і людей у добу іудейства, на думку Іларіона, встановлювалися «законом», початком невільним, примусовим, так би мовити, формальним; у добу ж християнства - «благодаттю», що означає вільне спілкування людини з богом. Іларіон підкреслює, що ззовні у Володимира не було ніяких прикладів впливу, які б могли навести на думку про перевагу християнства над язичництвом: Володимир не бачив Христа, не бачив апостола, який начебто прийшов на його землю і своєю наготою, голодом і жагою навернув князя до смирення (пізніше літопис твердив, що по руській землі ходив апостол Андрій), не бачив бісів - і все таки увірував і став благочестивим християнином, утішником слабих і недужих, заступником пригнічених і рабів.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
