Історія розвитку братських шкіл в Україні - Реферат

У другій половині XVI - першій половині XVII ст., у звязку з наступом католицизму й насадженням в Україні уніатства, з одного боку, та розгортанням визвольного руху - з другого, загострюється боротьба і в галузі шкільної освіти. Основна маса українського народу, за винятком частини найбільших феодалів, що полонізувалася, залишилася вірною православю і не посилала дітей навчатися ні до єзуїтських колегій, ні до уніатських шкіл. Найважливіше значення мали православні словяно-руські школи, що були дійовим знаряддям у боротьбі українського народу проти польсько-католицького наступу. Перша згадка про братства в Україні сягає ще 15 століття . В 1530-1540 рр. українське та білоруське міщанство, бажаючи мати легальну форму для своєї організації, скористалося старовиною братською організацією.Братчики вели боротьбу проти вищого католицького духівництва, організовували школи, будували госпіталі та православні церкви, відкривали друкарні, де видавалися українські книги і підручники, піклувалися життям братчиків тощо. В основу своєї діяльності вони поклали ідеологію просвітительства, а головним засобом своєї боротьби обрали школи. Першою братською школою підвищеного типу в Україні стала школа львівського братства, відкрита 1586 року, яка за організацією навчання і розпорядком шкільного життя перевершила подібні західноєвропейські школи того часу. Першими її керівниками були Стефан Зизаній, Кирило Ставровецький, Памво Беринда, Іван Борецький… Опікунами школи були старшини братства. Надання цього статусу було першим визнанням подвижницької діяльності братств.Виховання у даній школі носило церковний характер, але порівняно з Острозькою академією більш демократичний.На прохання місцевих братств Львівська Ставропігія надсилала вчителів для шкіл в Перемишлі, Бересті, Рогатині та інших містах. Під впливом Львівської виникають або реорганізуються школи в Городку, Галичі, Комарні, Більську та інших містах. Вже сама ця одночасність вказує, що для фундаторів братства й школи основним була саме школа: братство тут засновувалося для опіки над школою, і це мало бути його головною функцією. Очолюване ним Запорозьке військо вступило до братства, засвідчивши цим самим свою солідарність з програмою братства і взявши його і школу під свій захист. Сагайдачний перед смертю заповідав Київському та Львівському братствам і школам при них.Не менш плідною була діяльність Луцького Хрестоздвиженського братства. Історичні джерела про братства існують з 1617го р.,але процес його формування тривав і раніше. Але через 2 роки, коли король Сигізмунд 3 дав грамоту на діяльність братської школи і притулку, до братства долучається найбільш відома українська православна шляхта Волині: Гулевичі, Пузи-ни. З 1617 р при братстві діяла школа, збудо-вана за взірцем латинського колегіуму. У рукописному збірнику Луцької школи вписано датовані 1624 р. два документи, що регламентували характер і структуру цієї школи: "Права школи греко-словянської Луцької артикули" і "Порядок шкільний", який є копією львівського Порядку (статуту).Викладання цієї мови в школах полягало у вивченні спочатку букв і складів, потім читання, граматики та церковного співу. Для кращого засвоєння мови учням заборонялось у школі розмовляти між собою розмовною мовою. Спочатку учнів приймали до школи в різний час, але з часом це було відрегульовано й запроваджено новий поділ на класи. Учитель мав суворо стежити за тим, щоб учні регулярно відвідували школу. Коменський писав, що “у навчанні іноді застосовується настільки жорстокий метод, що школи перетворились у пугало для дітей і місця знущань для учнів, тому більша частина учнів з відразою ставилась до науки та книг і віддавала перевагу майстерням ремісників, а не школам”.Якщо батьки хотіли віддати свою дитину на навчання, то вони особисто йшли до ректора, беручи своїх сусідів за свідків, і підписували з ректором угоду, згідно якої школа зобовязувалась навчати дитину, а батьки слідкувати і сприяти навчанню. Адже становище дітей у школі залежало не від матеріального достатку їх батьків, а від їх успішності у школі. Від братства в школі мали бути приставлені двоє людей, які спостерігали за навчальним процесом, за хорошими і поганими справами. У них мав бути реєстр під братською печаткою, в якому дидаскали повинні були вписувати дані про навчання дітей у школі. В їх обовязок входило прийти до школи раніше, підмести всю школу, затопити піч і сидіти біля дверей, щоб всіх бачити, щоб знати все, хто як поводився, що робив…Отже, як бачимо педагогічна думка в Україні розвивалась не на пустому місці, а на основі багатостолітнього виховного досвіду народу та під впливом педагогічних ідей визначних діячів братських шкіл, які значною мірою пожвавили розвиток шкільної освіти, провели глибоку системну організацію педагогічного процесу в Україні, сприяли глибокому національному вихованню, всебічному розвитку підростаючого покоління, виховати в них почуття патріотизму, гуманності. Саме в цих школах було ретельно розроблено і глибоко продумано

Зміст

1. Історія заснування та розвитку братських шкіл в Україні (XVI-XVIICT)

1.1 Львівська братська школа

1.2 Київська братська школа

1.3 Луцька греко-латино-словянська школа

2. Особливості викладання та навчального процесу в братських школах.

2.1 Особливості навчально-виховного процесу

2.2 Статути Львівської та Луцької греко-латино-словянської братських шкіл

Висновки

1. Історія заснування та розвитку братських шкіл в Україні (XVI-XVIICT) братський школа історія навчальний

Отже, як бачимо педагогічна думка в Україні розвивалась не на пустому місці, а на основі багатостолітнього виховного досвіду народу та під впливом педагогічних ідей визначних діячів братських шкіл, які значною мірою пожвавили розвиток шкільної освіти, провели глибоку системну організацію педагогічного процесу в Україні, сприяли глибокому національному вихованню, всебічному розвитку підростаючого покоління, виховати в них почуття патріотизму, гуманності. Саме в цих школах було ретельно розроблено і глибоко продумано зміст процесу навчання, чітке методичне забезпечення цього процесу. Таким чином, учителі України достатньо чітко зрозуміли важливість таких педагогічних вимог, як послідовність і систематичність у навчальному процесі.

Такий послідовний і продуманий розвиток освіти був зумовлений тим, що український народ завжди прагнув до грамоти, освіти, обстоював збереження національного, народного духу, православної віри, любові до рідної землі, мови, традицій, звичаїв. Найголовнішим аспектом тут є те, що освіта була доступна усім верствам населення, як бідним, так і багатим, і ставлення учителів до учнів від цього не змінювалось.

Слід також зазначити, що саме розвиток освіти і виховання тогочасної України лишив свій відбиток на розвиток сучасних нам педагогічних ідей.

У навчально-виховному процесі школи утверджувалися демократичні принципи організації життя вихованців. Так, у статуті школи були чітко визначені права й обовязки учнів, учителів і батьків, що сприяло обєднанню зусиль школи і сімї, опікунів у вихованні дітей. Учні повинні були систематично відвідувати уроки, добре вчитися, слухатися старших і вчителів, бути скромними і стриманими; вчителі - ставитися до всіх учнів однаково вимогливо і з повагою, добре знати свій предмет, бути прикладом у всьому. Батьки мусили стежити за навчанням учнів, їхньою поведінкою, не порушувати встановлених у школі вимог до вихованців.

Виникнення широкої мережі національних шкіл в Україні було наслідком загального культурного піднесення і зростання потягу народу до освіти та науки, свідченням глибокого проникнення ідей гуманізму в громадське і культурне життя. Школи не стояли осторонь політичних проблем, які хвилювали громадськість. Вони виховували учнів у дусі патріотизму, поваги і любові до мови й культури свого народу і протистояли католицьким та єзуїтським навчальним закладам, що служили знаряддям полонізації української молоді, наступу на українську культуру. Це сприяло пробудженню і зміцненню національної свідомості народних мас, посиленню їх боротьби за незалежність. Програми братських шкіл та навіть їхні назви - греко-словянські - значною мірою зумовлювались ідеологічними мотивами. Українські братські школи вигідно відрізнялися від західноєвропейських тим, що в них навчалися діти різних станів. «Багатії над убогими в школі нічим вищі не можуть бути, - зазначалось у шкільних статутах, - лише самою наукою, плоттю ж рівні усі».

Деякі братські школи, особливо Львівська, Луцька, успішно конкурували з католицькими, єзуїтськими. Але багато з них не досягли належного рівня. Польський уряд вбачав у братських школах розсадник «схизми», визрівання протесту, тому всіляко перешкоджав їх розвиткові. Іноді братські школи зазнавали фізичних нападів і розорень з боку фанатичних вихованців польсько-єзуїтських шкіл, що діяли з мовчазної згоди офіційної влади. Так, у 1634 р. єзуїтські вихованці напали на Луцьку школу «з палицями, шаблями та іншою зброєю», вони «розігнали побоями хлопців із училища.. побили вчителя Петра Босинського» й усіх, хто їм траплявся, «шаблями палицями й камінням били й мучили»

Болючого удару завдало відступництво дворян - захоплені блиском польської культури, вони почали переходити до католицизму. Незважаючи на повсюдне поширення, братства так і не утворили якогось координуючого органу, вони не мали гарантованого фінансування і їхня діяльність залежала від певних осіб. Така ситуація призвела до занепаду багатьох братських шкіл. У 20-х роках XVII ст. Львівська школа знизила рівень навчання, Луцька потрапила до рук уніатів, а Острозька перетворилась у католицький колегіум.

Та незважаючи на це, національна школа XVI - початку XVII ст. мала велике значення : братські школи були провідниками ідей гуманізму в Україні, їхній тісний звязок з суспільно-політичним життям країни сприяв піднесенню національної свідомості українського народу. Педагогічний досвід братських шкіл успадкували і розвинули освітні заклади наступних століть.

Період конфронтації між православними та католиками приніс не лише невдачі для українського суспільства - він сприяв культурному піднесенню, чіткішому усвідомленню українцями своєї самобутності, виникла полемічна література, зявилися гідні оборонці православної віри.

Діяльність братств, без сумніву, піднесла національну українську освіту, їх можна справедливо назвати науковою лабораторією, що розбудовувала шкільну освіту та розвивала книгодрукування. Сотні вихованців братських шкіл, пройнятих духом національних традицій, обізнаних в науці, ставали мандрівними вчителями і несли по містах та селах українське слово, будили національну свідомість.

Унікальним явищем в історії вітчизняної освіти була діяльність братських шкіл (80-ті роки XVI ст.), які організовували і утримували церковні братства (громадсько-політичні організації православних громадян) з метою зміцнення православя. Серед них були як елементарні, так і школи підвищеного рівня. Найвідоміші - Львівська (перша школа, заснована Успенським братством у 1586 p.), Київська та Луцька школи. Притаманними їм рисами були: 1) демократичність. У школі мали право навчатися діти різних станів населення, статут школи зобовязував учителя ставитись до всіх учнів однаково. Для сиріт та дітей з інших міст відкривалися гуртожитки (бурси);

2) введення елементів класно-урочної системи навчання. В елементарних братських школах учнів поділяли на три групи залежно від набутих знань, умінь, навичок, а з XVII ст. у братських школах підвищеного типу встановилася класна система занять. Навчальний рік розпочинався з 1 вересня, було введено канікули, екзамени тощо;

3) налагоджений тісний звязок з батьками чи родичами учнів. Між батьками і школою укладалася письмова угода, де обумовлювались обовязки сторін з виховання і навчання дітей;

4) чітка організація навчання: заборонялись пропуски занять, запізнення, існувала налагоджена система чергових;

5) ґрунтовність освіти, яка не поступалася західноєвропейській.

Високий рівень освіти забезпечували вчителі, які згодом стали відомими не лише в Україні, а й за її межами. Це - Іов Борецький, Стефан і Лаврентій Зизанії, Кирило Ставровецький Транквіліон, Мелетій Смотрицький, Памво Беринда, Єлисей Плетенецький, Тарасій Земка, Ісайя Трофимович-Козловський, Захарія Копистенський, Софроній Почаський та ін. Всі вони працювали якийсь час вчителями братських шкіл.

Традиційно високий рівень освіти усіх верств українського суспільства зазначав сирійський мандрівник Павло Алепський, який у 1652 р. їхав Україною до Москви: «Мало не всі українці та більша частина їхніх жінок і дочок уміють читати, добре знають порядок церковної служби; священики вчать сиріт, не дають їм вештатися без діла по вулицях. Черниці Вознесенського монастиря усі були не тільки письменні, а навіть високовчені й самі писали багато наукових та інших творів. Серед ченців є люди вчені, знавці права, або юристи, філософи і красномовці. У Лаврі є славетний печатний дім, що обслуговує весь край той. З його виходять церковні книжки, прегарно надруковані; на великих паперах малюнки значних місцевостей і країн, наукові розсліди та інше». Хоча братські школи давали підвищену освіту, вони були середніми навчальними закладами. Братчики вели боротьбу проти вищого католицького духівництва, організовували школи, будували госпіталі та православні церкви, відкривали друкарні, де видавалися українські книги і підручники, піклувалися життям братчиків тощо. В основу своєї діяльності вони поклали ідеологію просвітительства, а головним засобом своєї боротьби обрали школи.

Размещено на .ru