Загальна характеристика доби Вселенських Соборів. Тринітарні дискусії і перші три Вселенські Собори. Халкідонський Собор в історії Церкви. Догматичні та канонічні рішення останніх трьох соборів, їх значення для встановлення християнської Церкви.
Історія проведення Вселенських Соборів Зміст Вступ І розділ. Тринітарні дискусії і перші три Вселенські Собори ІІ розділ. Халкідонський Собор в історії Церкви ІІІ розділ. Догматичні та канонічні рішення останніх трьох соборів Висновки Список використаних джерел та літератури Вступ вселенський собор християнська церков Доба Вселенських Соборів знаменує переломний момент як в історії християнства, так і встановленні тих цивілізацій, колискою яких було Середземномор’я. Із самого початку середніх віків склалися два християнсько-церковні центри: Візантія і Рим. Інші патріархи - Єрусалимський, Антіохійський і Александрійський - невдовзі втратили самостійне значення і опинилися кожна в сфері впливу одного із вказаних центрів. Східна Римська імперія, як відомо, зберігала свою незалежність і деяку цілісність ще протягом тисячоліття, а Західна перестала існувати вже на кінець V ст. патріарх здійснював церковну юрисдикцію в державі з централізованим управлінням, а на великій території, де свою владу здійснював римський папа, як правило, був ряд дрібних держав, світським керівникам яких папа формально не корився, але мав з ними лагодити. Патріарший престол був надійно захищений імператорською владою від зовнішніх ворогів, але це означало повну залежність церкви від імператора. За легітимізацію влади Каролінгів через помазання на королівський престол Піпіна Короткого, привела до утворення світської держави папи - Патримонії Св. Петра. Таким чином, Римська церква, до часу, що розглядається, вже перетворилася в деяку подобу держави, яку їй приписувала свідомість віруючих мас як спеціально релігійної організації, хранителю божественної істини, посереднику між людьми і Богом. Із світської літератури велику увагу даному питанню приділяв Карташев А.В., де докладно подано причини скликання Соборів, їх діяльність, кількість учасників, головні догмати і канони, що були прийняті. Метою курсової роботи є вивчення діяльності і ролі Вселенських Соборів для встановлення християнської Церкви, а саме, догматичне вчення і канонічне законодавство. В другому розділі йдеться про діяльність IV Вселенського Собору у Халкідоні 451 року - причини скликання, основні догмати і канони, що були прийняті та боротьба з монофізитством. Нове віровчення виникло на Сході, у Палестині і звідти поширювалось до Сирії, Фінікії, Кілікії, потім - на о. Розгорілася суперечка, в якій опонентом Арія виступив Олександрійський єпископ Олександр. Імператор Константин І не залишився осторонь конфлікту та відіграв значну роль у його вирішенні. І вселенський собор відбувся 325 р. у місті Нікея і проходив в залі літньої імператорської палати. На ньому було присутньо 318 отців, з них святі Спиридон Тримифунтський і Миколай Мирлікійський (Чудотворець). Єпископи Риму, Александрії, Антіохії одержали звання патріархів, а перші два - ще і звання пап. На чолі християнських общин були назначені архієпископи, в міста - єпископи. З ним остаточно було покінчено лише на ІІ Вселенському соборі в Константинополі 381 р. Щоб усунути існуюче напруження і завести мир, імператор Феодосій І Великий вважав за необхідне скликати церковний Собор, який згодом дістав статус Вселенського. Тим не менше, вже після початку своєї роботи для участі в засіданнях прибули двоє представників Заходу. В третьому каноні, взявши під увагу нове значення Константинополя як нового осідку імператора, собор признав: «Константинопольський єпископ має перевагу в честі після Римського єпископа, тому що град цей є Новий Рим». Наступник Кирила Діоскор, ще більш фанатичний і владолюбний, ніж його попередник, прагнув до повного й остаточного викорінення будь-якого інакомислення в церкві, а в кінцевому результаті - до поширення влади олександрійського патріархату на весь християнський світ.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
