Історія побудови та внутрішнього оздоблення Володимирського кафедрального патріаршого собору у місті Києві (До 120-річчя завершення внутрішніх розписів) - Статья
Характеристика непростої, а в ряді випадків драматичної, історії побудови, головним чином внутрішнього розмальовування, Володимирського собору у Києві. Порушення симетричності в інтер’єрі храму. Декоративні уподобання проектантів собору, їх відображення.
При низкой оригинальности работы "Історія побудови та внутрішнього оздоблення Володимирського кафедрального патріаршого собору у місті Києві (До 120-річчя завершення внутрішніх розписів)", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
У своїх напрацюваннях Ніколаєв орієнтувався на архітектурно-мистецькі традиції Київської Руси-України, зокрема на Софію Київську, яку він реставрував, так само, як Андріївську церкву, Успенський собор Києво-Печерської лаври; завершував він і спорудження Володимирського собору (після інтриг проти Беретті й майже насильного його усунення від завершення роботи); збудував Трапезну палату з церквою Антонія й Феодосія Києво-Печерських у лаврі; низку споруд у Флорівському монастирі; Братському Богоявленському монастирі; Введенському монастирі; Микільський та Покровський собори у Покровському жіночому монастирі тощо. Тому тільки по роках, коли собор уже був розмальований за волею і проектом Прахова, про цю прикру історію дещо призабули й писали про всі мальовила в соборі тільки позитивне, а інколи навіть дещо панегірично, усіляко наголошували на позитивах і затушовували негативи. Стефан Кульженко написав про внутрішнє оздоблення собору чимало добрих слів, але й він ризикнув хоча й у вельми лагідній формі та не називаючи «винуватця» по імені натякнути на відсутність належного естетичного відчуття у проектанта мальовил, а може, й у розхвалених на всі лади мистців-виконавців: «Назагал собор, незважаючи на деякий еклектизм в його внутрішньому убранстві, на деяку навмисну парадність яскравих та пістрявих барв малярства, на чудернацькі орнаменти, що бавлять погляд, на безліч позолоти, справляє сильне і цілісне враження» [2, с. Зявившись на теренах Києва на початку 80-х років XIX ст., коли ще собор добудовувався, Андріян Прахов був увесь поглинений реставрацією малярства Кирилівської церкви і шукав мистця, який би намалював ікони для намісного яруса у цій церкві. Працюючи в Кирилівці, Прахов прикидав шляхи, як йому вийти на провідну роль у майбутніх розписах собору на Бібіковському бульварі, бо собор уже був майже готовий, а до київського митрополита Платона Городецького вишикувалася черга мистців, охочих розмальовувати собор.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
