Історія кримінально-процесуального законодавства про свідків та потерпілих - Реферат

3.2 Свідки, потерпілі, члени їх сімей та близькі родичі як особи, які мають право на забезпечення безпекизахист свідок потерпілий кримінальнийКримінально-процесуальне законодавство про свідків розвивалося разом з самим кримінально-процесуальним законом і обумовлювалося історичною формою кримінального процесу. Стаття 3 цього договору розглядається науковцями як правило про поділ усіх доказів, одним з яких є показання сторонніх осіб, тобто свідків [1; 441]. А. А. Головним судовим доказом показання свідків вперше узаконив Судний Закон («Закон Судный людем»), згідно з яким усяка тяжба на суді повинна бути підтверджена свідками [1; 197]. Згідно з Судним Законом до свідчення допускалися особи, які відповідали встановленим вимогам: заслуговували довіри; були вільними; були очевидцями; склали присягу або роту. Повторюючи вимоги до свідків, встановлені Руською Правдою, Псковська судна грамота зобовязує послуха захистити свої показання у поєдинку, причому забороняє замінити себе наймитом або присягнути (статті 21, 117).Досліджуючи кримінально-процесуальне законодавство України, історики та юристи вважають, що початок становлення правосуддя мав обвинувальний (змагальний) характер [8; 10], якому притаманна активна участь осіб, зацікавлених у вирішенні справи. Практично це означало спір між двома рівноправними сторонами про право перед третьою особою - суддею. Кримінальне переслідування розпочиналося не суддею, а потерпілим від злочину або ж особою, яка мала право на кримінальний позов .Сторони згідно з Руською Правдою називалися позивачем (чолобитником) і відповідачем. Кучинська прийшли до висновку, що потерпілим визнавалась особа, якій внаслідок злочину (або замаху на його вчинення) було заподіяно фізичну, моральну або майнову шкоду. Альшевський зазначав, що до гарантій здійснення прав потерпілого відносяться: можливість надавати докази, заявляти клопотання, знайомитися з матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, заявляти відводи, подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого та прокурора; своєчасно дізнаватись про закінчення дізнання та направлення справи прокуророві; робити заяви, давати показання, заявляти клопотання на рідній мові, а також користуватися послугами перекладача; обовязок для слідчого та особи, яка провадить дізнання, задовольняти клопотання, які мають значення для справи та виносити постанови з зазначенням мотивів відмови при повній або частковій відмові у клопотанні; обовязок слідчого та особи, яка провадить дізнання розяснити права; можливість вимагати доповнити протокол його показань та внести до нього поправки, які підлягають обовязковому занесенню до протоколу, а також викласти свої показання власноручно; зайняти будь-яке місце серед осіб, які предявляються для впізнання при предявленні його для впізнання; можливість просити орган дізнання та слідчого про вжиття заходів забезпечення цивільного позову [12;247].Виявлення з перших кроків самостійного державного будівництва бажання посісти гідне місце у світовому та європейському співтоваристві означає для України необхідність приведення свого законодавства у відповідність з міжнародними, а у географічному вимірі - європейськими стандартами прав людини [14; 38], що на думку В. Карпачова наголосила, що права народів, націй, національних меншин, біженців, а також права і свободи особи підпадають, завдяки ООН, під регулюючий вплив міжнародного права, його основних принципів. Продовжуючи боротьбу з тероризмом, який наприкінці ХХ ст. перетворився на серйозну загрозу як національній безпеці окремих країн, так і безпеці всього світового співтовариства, з метою надання державам допомоги у сполученні імперативів захисту суспільства та охорони прав та основних свобод людини, а також вибору правильного тону відповіді на виклик тероризму, на 804-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи 11 липня 2002 року розроблені та затверджені Керівні принципи у галузі прав людини та боротьби з тероризмом, серед яких використання анонімних свідоцьких показань під час судової процедури та відшкодування збитків жертвам терористичних актів, причому, при необхідності, держава повинна сприяти відшкодуванню збитків. Зобовязання держав вживати заходи, необхідні для захисту й підтримки (надання фінансової допомоги та компенсації) жертв тероризму, здійсненого на її території, закріплено також Конвенцією Ради Європи «Про запобігання тероризму» від 16 травня 2005 року, ратифікованою Законом України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи «Про запобігання тероризму» від 31 липня 2006 року № 54-V [18; 96-123]. Підкреслюючи важливість ЗМІ у справі інформування громадськості про кримінальні процеси та забезпечення громадського нагляду за функціонуванням системи кримінального судочинства, а також необхідність дотримання прав людини, зокрема на повагу особистого та сімейного життя, у будь-якому демократичному суспільстві, Комітет Міністрів Ради Європи 10 липня 2003 року на 848-му засіданні заступників міністрів прийняв Рекомендацію № Rec (2003) 13 держав

План

Вступ

Розділ 1. Історія кримінально-процесуального законодавства про свідків та потерпілих

1.1 Історія кримінально-процесуального законодавства про свідків

1.2 Історія кримінально-процесуального законодавства про потерпілих

Розділ 2. Законодавство про захист свідків та потерпілих

2.1 Використання положень міжнародно-правових документів про захист свідків та потерпілих для удосконалення законодавства України

2.2 Захист свідків та потерпілих за законодавством України

Розділ 3. Забезпечення безпеки свідків та потерпілих у кримінальному процесі України

3.1 Поняття «безпека» та «захист», їх співвідношення

Вступ

З часу набуття Україною незалежності активно почала досліджуватися проблема правового статусу особи у кримінальному процесі, захисту її прав і законних інтересів. Ці дослідження зосередилися навколо процесуального статусу підозрюваних, обвинувачених, підсудних, наголошуючи на порушенні їх прав і свобод та необхідності їх розширення. Разом з цим, залишилися без достатньої уваги такі субєкти кримінального процесу, як свідки та потерпілі. Наявні правові засоби їх захисту не узгоджуються з засобами захисту прав та інтересів осіб, які притягуються до відповідальності. На цей час перед Україною стоїть питання приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних та європейських стандартів у сфері захисту прав людини. Саме це обумовлює актуальність теми курсової роботи.

Започаткували дослідження цієї проблеми на монографічному та дисертаційному рівнях в Україні В. С. Зеленецький та М. В. Куркін. Окремі аспекти участі свідків та потерпілих у кримінальному судочинстві та забезпечення їх безпеки розглядали такі вчені: Ю. П. Алєнін, В. П. Бахін, В. І. Бояров, Т. В. Варфоломєєва, А. Ф. Волобуєв, В. І. Галаган, В. Г. Гончаренко, М. І. Гошовський, А. В. Іщенко, Н. С. Карпов, В. О. Коновалова, М. В. Костицький, В. С. Кузьмічов, О. П. Кучинська, В. В. Лисенко, В. К. Лисиченко, Є. Д. Лукянчиков, В. Т. Маляренко, В. С. Мацишин, М. І. Мельник, О. Р. Михайленко, В. Т. Нор, М. І. Смирнов, С. М. Стахівський, І. В. Строков, В. В. Тищенко, Л. Д. Удалова, В. М. Тертишник, В. Ю. Шепітько, Р. М. Шехавцов, В. В. Щур та ін.

Обєкт дослідження - суспільні відносини із захисту свідків та потерпілих, що виникають у процесі діяльності слідчого, прокурора, суду та інших державних органів з розслідування й вирішення кримінальних справ.

Предмет дослідження - захист свідків та потерпілих у кримінальному процесі України.

Структурно робота складається з вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної літератури.