Історія країн Західної Європи та Америки в другій половині ХХ – на початку ХХІ століття - Шпаргалка

1. Формування повоєнного міжнародного порядку, початок холодної війни

Після другої світової війни склався міжнародний порядок, що відрізнявся двома суттєвими особливостями.

По-перше, це вже згадуваний достатньо чіткий поділ світу на дві соціально-політичні системи, що знаходилися в стані перманентної "холодної війни" одна з одною, взаємних погроз і гонки озброєнь. Розкол світу знайшов свій відбиток у постійному посиленні військової міці двох наддержав - США і СРСР, він інституалізувався в протистоячих один одному двох військово-політичних (НАТО й ОВД) і політико-економічних (ЄЕС і РЕВ) блоках і пройшов не тільки по "центру", але по "периферії" міжнародної системи.

По-друге, це створення Організації Обєднаних Націй і її спеціалізованих установ і усе більш наполегливі спроби регулювання міжнародних відносин і удосконалювання міжнародного права. Утворення ООН відповідало обєктивній потребі створення керованого міжнародного порядку і стало початком формування міжнародного співтовариства як субєкта управління ним. Водночас, внаслідок обмеженості своїх повноважень, ООН не могла виконати покладеної на неї ролі інструмента з підтримки миру і безпеки, міжнародної стабільності і співробітництва між народами. У результаті сформований міжнародний порядок виявлявся у своїх основних вимірах як суперечливий і хитливий, викликаючи усе більш обгрунтовану занепокоєність світової суспільної думки.

Спираючись на аналіз С. Гоффманна, роздивимося основні виміри повоєнного міжнародного порядку.

Так, горизонтальний вимір повоєнного міжнародного порядку характеризують такі особливості.

1. Децентралізація (але не зменшення) насильства. Стабільність на центральному і глобальному рівнях, підтримувана взаємним страханням наддержав, не виключала нестабільності на регіональних і субрегіональних рівнях (регіональні конфлікти, локальні війни між "третіми країнами", війни з відкритою участю однієї з наддержав при більш-менш опосередкованій підтримці іншої з них протилежної сторони і т.п.).

2. Фрагментація глобальної міжнародної системи і регіональних підсистем, на рівні яких вихід із конфліктів залежить щораз набагато більше від рівноваги сил у регіоні і чисто внутрішніх факторів, що стосуються учасників конфліктів, чим від стратегічної ядерної рівноваги.

3. Неможливість прямих воєнних сутичок між наддержавами. Проте їхнє місце зайняли "кризи", причиною яких стають або дії однієї з них у регіоні, розглядуваному як зона її життєвих інтересів (Карибська криза 1962 р.), або регіональні війни між "третіми країнами" у регіонах, розглядуваних як стратегічно важливі обома наддержавами (Близькосхідна криза 1973 р.).

4. Можливість переговорів між наддержавами й очолюваними ними воєнними блоками з метою подолання положення, що створилося, яка зявилася в результаті стабільності на стратегічному рівні, загальної зацікавленості міжнародного співтовариства в ліквідації загрози руйнівного ядерного конфлікту і руйнівної гонки озброєнь. У той же час ці переговори в умовах існуючого міжнародного порядку могли призвести лише до обмежених результатів.

5. Прагнення кожної з наддержав до односторонніх переваг на периферії глобальної рівноваги при одночасній взаємній згоді на зберігання поділу світу на "сфери впливу" кожною з них.

Що стосується вертикального виміру міжнародного порядку, то, незважаючи на величезний розрив, який існував між могутністю наддержав і всього іншого світу, їхній тиск на "треті країни" мав межі, і глобальна ієрархія не ставала більшою, ніж раніше. По-перше, завжди зберігалася існуюча в будь-якій биполярній системі можливість контртиску на наддержаву з боку її більш слабкого у воєнному відношенні "клієнта". По-друге, відбувся крах колоніальних імперій і виникли нові держави, суверенітет і права яких захищаються ООН і регіональними організаціями типу ОАД (Організація американських держав), ОАЄ (Організація африканської єдності), АСЕАН (Асоціація держав Південно-Східної Азії) і ін. По-третє, у міжнародному співтоваристві формуються й одержують швидке поширення нові моральні цінності ліберально-демократичного змісту, в основі яких - осуд насильства, особливо стосовно слаборозвинених держав, почуття постімперської провини (знаменитий "вєтнамський синдром" у США) і т.п. По-четверте, "надмірний" тиск однієї з наддержав на "треті країни", втручання в їхні справи створювали загрозу посилення протидії з боку іншої наддержави і негативних наслідків у результаті протистояння між обома блоками. Нарешті, по-пяте, зазначена вище фрагментація міжнародної системи залишала можливість претензій певних держав (їхніх режимів) на роль регіональних квазінаддержав із відносно широкою свободою маневру (наприклад, режим Індонезії в період правління Сукарно, режими Сирії й Ізраїлю на Ближньому Сході, ПАР - у південної Африці і т.п.).

Для функціонального виміру повоєнного міжнародного порядку характе