Історія економічного розвитку Криму - Реферат

Історія економічного розвитку Криму Від Московського царства до Російської імперії Кримське ханство залишалося останньою діючою в якості держави скалкою Золотої Орди. XVII ст. з’являється план завоювання Криму авторства хорвата Юрія Крижанича, який сформулював моральний імператив повалення ханства, та народів, що його населяли, оскільки ті ніколи не припиняли ображати християн. Пропонуючи скерувати зусилля на опанування Перекопської області, Ю. Крижанич радив московському цареві Олексію Михайловичу звернути увагу на обладнані сучасними пристанями багаті приморські порти, в які можна потрапити через російські ріки; найцінніші в описуваний час східні й західні товари, що переправлялися Великим шовковим шляхом (вина, спеції, масла, шовк й дорогоцінні тканини); життєдайність кримської землі, що постачала Царгород хлібом, вином, оліями, медом та фруктами, а також незліченні табуни коней. Тиск Росії на Крим відновився у 1830-х рр. Похід фельдмаршала Мініха в 1736 р. супроводжувався сплюндруванням й руйнуванням Карасубазара, Євпаторії, Бахчисарая, низки селищ. З новою силою кримське питання виринуло на поверхню політичного життя імператорського двору практично відразу після сходження на престол Катерини ІІ. Пропозиція російських дипломатів до Оттоманської Порти надати Кримському ханату незалежність (власне, відмовитися від своєї зверхності над ним) була сприйнята як виклик і відхилена. Тоді імператриця доручила графу М. Паніну організацію відповідальної місії по «поколебанию татарских орд против нынешнего их подданства». Гроші та подарунки щедро роздавалися хану і мурзам, аби мотивувати їх перейти у підданство Росії). Отже, кордони Росії підійшли впритул до володінь кримських ханів. Згодом і у стані кримських татар російські переговорники знайшли «слабку ланку». Після тривалих безрезультатних переговорів з новим ханом російська сторона вдалася до силового «принуждения к миру» - зважаючи на масове знищення мирного населення і руйнування татарських селищ, що розпочалися у вересні 1772 р., татари змушені були погодитися на підписання договору про «незалежність» ханату від 1 листопада 1772 р.19. 10 (21) липня 1774 р. біля болгарського села Кючук-Кайнарджи між двома імперіями було укладено мирний договір. В записці “Картина или краткое известие о Российских с татарами войнах и делах, наченшихся в половине десятаго века и почти безпрерывно чрез восемьсот лет продолжающихся” статс-секретаря Катерини ІІ, члена Колегії іноземних справ, канцлера Російської імперії в часи Павла І, вихідця з козацької старшини Лівобережної України О. Безбородька виразно проглядалися вкорінені в масовій свідомості тогочасного українства погляди на Кримське ханство як на одвічного ворога і гнобителя, з боку якого походила тривала в часі і смертельна загроза. В червні 1782 р. Шагін Гірей змушений був тікати до Керчі, де стояв російський гарнізон, а вже у вересні до Криму було введено російське військо. Румянцеву командувач російського корпусу генерал А. де Бальмен, заколот було придушено, а «бунтовщики» винищені, встановлено мир, як його розуміли при імператорському дворі, Шагін Гірей на ханство не повернувся: князь Г. Потьомкін втратив інтерес до цієї персони. Втім і в межах запропонованого Миколою І та С. Уваровим нового суспільно-політичного тренду залишалося доволі багато нез’ясованих гострих кутів і ще більше проблем у тому, що стосувалося методів досягнення умоглядної єдності. Згідно указу від 8 лютого 1784 р. Таврійська область поділялася на сім повітів: Сімферопольський, Левкопольський, Євпаторійський, Перекопський, Дніпровський, Мелітопольський та Фанагорійський. Розвивалися передусім міста- порти, де розташовувалися російські військові бази: Феодосія, Керч-Єнікале, Севастополь. Це юнак дев’ятнадцятого століття, вдягнений цілком по-європейському», - так описував майбутнє «місто російської слави» Є. Марков. Посилаючись на П. Сумарокова, Є. Марков зазначав, що на час захоплення росіянами Феодосія мала до 20 тис. будинків, 111 мечетей і до сотні фонтанів, в ній розмістилося до п’яти полків, а вже в другій половині ХІХ ст. стояла лише одна рота. Указ Олександра І 17 квітня 1816 р. зрівняв переважну більшість колишніх мурз у правах з російським дворянством, що відкрило їм доступ до державної служби, культурно-освітньої та суспільної діяльності. Над розв’язанням накопичених проблем працювали створена 1802 р. в Сімферополі Комісія для розбирання суперечок по землях і для визначення повинностей на Кримському півострові та Комісія для викорінювання зловживань у Таврійській губернії (почала роботу в 1816 р.). Наслідки російської експансіоністської політики наприкінці XVIII - в другій половині ХІХ ст. змальовані Є. Марковим наступним чином: «Степи, що складають дев’ять десятих усього простору півострова - цілковиті пустелі, трава в них дрібна, вироджена, і в червні, аж до самої осені, вигорає на жовте. Мережа сільських базарів не покривала і 20% селищ Криму.