Історія Донецького басейну другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. - Автореферат

Зазначені тенденції, що виникли у процесі розробки історії цього регіону, спричинилися до появи надзвичайно заплутаних, суперечливих та ідеологічно заангажованих наукових реконструкцій. Нарешті, слід підкреслити, що регіони зробили вагомий внесок у розвиток продуктивних сил України, її науки і культури, що висуває дослідження їхньої історії до кола пріоритетних напрямів національної науки. Отже, актуальність теми дисертаційного дослідження визначається кількома групами взаємоповязаних чинників: 1/ зростаючою роллю регіональних студій як у сучасній Україні, так і у світі; 2/ нагальними потребами у багатомасштабній реконструкції історії України з урахуванням усього спектра просторово-регіональної специфіки; 3/ необхідністю висунення, обґрунтування та апробації концептуальних підходів до розвязання ряду фундаментальних проблем історії Донеччини, як-то регіональні особливості модернізації, форми залучення іноземного капіталу, урбанізація та індустріалізація за доби тоталітаризму, адміністративно-територіальні реформи та експерименти з національного районування у 20-і роки ХХ ст., соціально-економічний зміст і спрямованість повоєнної відбудови тощо; 4/ загальним поворотом суспільної думки до подолання існуючих ідеологічних стереотипів, різнобарвних кліше та міфів навколо історії регіону, його місця і ролі у загальнонаціональній історії, зокрема у радянський період; 5/ практичною значимістю історичної регіоналістики для вирішення конфліктів і суперечностей, які побутують у проблемних регіонах, у т. ч. для вироблення адекватних теоретичних моделей соціально-економічного розвитку. Обєктом дослідження є процес соціально-економічного розвитку Донецького басейну, зокрема пореформена модернізація другої половини ХІХ - початку ХХ ст., соціалістична індустріалізація 20-30-х років ХХ ст. та повоєнна реконструкція другої половини 40-х років ХХ ст., які визначили промислову спеціалізацію регіону в індустріальному комплексі Російської імперії та Радянського Союзу, регіональне соціокультурне середовище, соціальний та професійний склад населення Донеччини. Основна мета дисертаційного дослідження полягає у відтворенні, реконструкції та оцінці соціально-економічних зрушень в історії Донеччини другої половини ХІХ - першої половини ХХ ст., зокрема у визначенні сукупності факторів (політичних, економічних, етнонаціональних, соціо - та етнокультурних, зовнішньоекономічних, психологічних та ін.) та передумов (природничих, географічних, геополітичних), які призвели до формування певної промислової спеціалізації Донецького басейну в індустріальній структурі Російської імперії та СРСР, адміністративно-територіальної конфігурації, соціального, етнонаціонального та професійного складу населення регіону.Наукова література цього періоду вирізняється як багатим джерельним матеріалом, так і оригінальністю дослідницьких підходів (положення про колоніальний характер української економіки у Російській імперії, про становище українського господарського організму в оточенні чужого економічного світу, про боротьбу капіталів за український ринок, про економічне районування Наддніпрянської України, про роль українських земель у світовій економіці (хлібний експорт, паливо, сировина), про етнічний склад трудових ресурсів у промислових регіонах та ін.). Відтак тогочасні дослідження сформулювали та окреслили значне коло проблем з регіональної історії Донеччини, плідна розробка яких за радянських часів була неможливою: голодомори 1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947 рр. у Донецькому басейні, сталінські репресії, витоки та реальне відображення соціалістичного ударництва, джерела та засоби проведення індустріалізації, наслідки колективізації, формування диспропорційної індустріальної структури регіону та чимало інших. Значно розширився й проблемно-тематичний спектр досліджень з соціально-політичної та економічної історії Донецького басейну, у т.ч. студій з проблематики, яка тривалий час вважалася підцензурною або перебувала на маргінесі наукових дослідів. У цих наукових студіях було висунуто низку конструктивних та оригінальних підходів, а також адаптовано концептуальні моделі західної історичної думки як до національної історії в цілому, так і регіональної історії Донеччини зокрема (теорії модернізації та мобілізації, колонізаційна парадигма, типологія повстанських рухів у добу визвольних змагань, моделі архаїзації сільського господарства початку 20-х років ХХ ст. та урбанізаційного розвитку регіону 30-50-х років, положення про культурну стагнацію в регіоні, «технократичний волюнтаризм» та ряд ін.). Завершивши характеристику наукової літератури та стану розробки провідної проблематики, узагальнивши результати джерелознавчої та архівної евристики дисертант дійшов до таких висновків: 1/ розробка та інтерпретація історії Донецького басейну відбувалася епізодично і фрагментарно, хоча порушувалася у студіях багатьох учених, які висували різні, часом суперечливі, ідеологічно заангажовані підходи; 2/ комплексна та систематична реконструкція історії Донеччини другої

Основний зміст дисертації