Історія держави і права Стародавнього Риму - Реферат

Першою в історії була рабовласницька держава, що являла собою диктатуру класу рабовласників. Особливості розвитку виробничих відносин обумовили економічну роль держави в цих країнах, де характерною формою правління була деспотія. Найбільшого розвитку система рабовласницьких держав досягла в античних державах стародавньої Греції та стародавнього Риму. Рабовласницька суспільно-економічна формація досягла тут найвищого ступеня свого розвитку, сприяла зародженню у своїх надрах феодалізму, християнства, яке згодом перетворилося на державну релігію багатьох країн. Рим створив найдосконалішу правову систему, яка стала основою сучасного цивільного права, сформував могутній державний механізм, здатний управляти імперією світового масштабу.Збори обговорювали питання та приймали рішення з проблем, які стосувалися всього суспільства: війни й миру, обрання посадових осіб, прийняття до складу римського народу нових общин. Це був упливовий орган, який попередньо обговорював питання, що виносилися на народні збори, а також міг самостійно вирішувати багато різних справ, які стосувалися управління, фінансів, зовнішньої політики тощо. Рекс (цар) обирався на Народних зборах і був, передовсім, воєначальником і верховним суддею (у справах про зраду, заколот інші злочини, що вважалися публічними) та жерцем. Значний уплив на управління справляли жрецькі колегії-авгури (на підставі всіляких знаків та гадань давали свої висновки про діяльність посадових осіб), понтифіки (трактували закони, слідкували за дотримуванням звичаїв і могли за їх порушення засуджувати навіть до страти), феціали (кидаючи закривавлений спис на територію ворога, здійснювали акт проголошення війни). Якщо це був консул, претор чи цензор, то збори зазвичай скликали спільні; якщо плебейські магістрати - плебейські трибуни чи едили, то збори були плебейськими.«Перехід керування державою до принцепсу відбувся завдяки наділенню його вищою владою, обранню на найважливіші посади, створенню ним окремого від магістратур чиновницького апарата, забезпечуваного утворенням власної скарбниці принцепса, і командуванню всіма арміями.»[4, ст. Принцепси обираються в порушення республіканських традицій одночасно консулами, цензорами й народними трибунами. Як консул він міг, скориставшись правом інтерцесії, скасувати рішення будь-якого магістрату, як цензор - формувати сенат зі своїх прихильників, як трибун - накласти вето на постанову сенату або рішення магістрату. Юридично він одержував владу за рішенням сенату й римського народу, але він міг указати свого спадкоємця (звичайно сина або всиновленого), якого сенат і обирав принцепсом. З народних зборів збереглися тільки трибунні, але вони також збиралися й приймали закони, у тому числі багато законів про владу самого правителя, продовжували обирати магістратів (консулів, преторів, квесторів), однак втратили яку або самостійну роль і перетворилися в слухняне знаряддя Октавіана.Принципат придушив дух громадянськості у римлян, республіканські традиції відійшли тепер у далеке минуле, останній оплот республіканських установ - сенат - остаточно був підпорядкований принцепсу. З кінця III ст. починається новий етап історії імперії - домінат, етап, на якому Рим перетворився на монархічну державу з необмеженою владою імператора. Вся імперія була розділена на 12 діоцез, границі, яких не завжди збігалися із границями колишніх провінцій. Створення сильної армії, що була б здатна захистити границі імперії від «варварів» і разом з тим була б дійсною опорою імператорської влади. Діоклетіан зобовязав великих землевласників доставляти державі певна кількість рекрутів згідно з кількістю рабів, що перебували в їхніх маєтках, і колонів.Основним, навіть з погляду римських юристів, поділом людей був поділ на вільних і невільників (рабів). Це: а) право шлюбу, тобто право брати квіритський шлюб, який супроводжувався певними юридичними наслідками (батьківська влада, право дітей на спадщину батька сімейства та ін.); б) повна майнова правоздатність із правом звертатися до римського суду для захисту своїх матеріальних інтересів; в) право подання голосу, тобто право участі у Народних зборах; г) право висувати свою кандидатуру на магістратські та інші посади. Громадянство у Римі набувалося: 1) народженням від римлянина чи римлянки (або від римлянки, яка не перебувала у шлюбі); Громадянство втрачалося: а) якщо громадянин потрапив у рабство за борги чи у полон, де став рабом; б) був засуджений за тяжкі кримінальні злочини (відданий у гладіатори чи вигнаний із держави з забороною повернення і надання йому "хліба, води й притулку"). У той же час вони могли вільно займатися будь-яким видом діяльності, набувати майно, рабів, захищати свої права в суді.На відміну від правових систем стародавніх аграрних деспотій, у яких домінувало адміністративне та кримінальне право, що поширювалося й на господарські стосунки, римське право було засноване на приватній власності і покликане регулювати ринкові відносини. Джерела римського права розподілялися по кільком великим

Зміст

Вступ

Розділ I. Державний лад Стародавнього Риму

1.1 Державний лад Стародавнього Риму в царський період

1.2 Реформи Сервія Туллія (VI ст. до н.е)

1.3 Державний лад в період республіки

1.4 Державний лад в період імперії

1.4.1 Період принципату. Реформи Октавіана Августа

1.4.2 Період домінанту. Реформи Діоклетіана і Костянтина

Розділ ІІ. Суспільний лад Стародавнього Риму

Розділ ІІІ. Римське право

Висновки

Список використаних джерел