Історія акцентуації дієприслівників української мови - Автореферат

У своїх дослідженнях відомий учений розглянув широке коло питань, що стосуються теорії прасловнського наголосу та історії акцентуації окремих лексико-граматичних груп. Він розглядає історію акцентуації кожного лексико-граматичного класу слів української мови від пізньопрасловянського періоду до нашого часу і встановлює основні тенденції в їх наголошуванні. Дієприслівники дуже рідко наводяться в словниках, тому для встановлення їхнього наголошення в сучасній українській мові необхідно було дослідити наголошення дієприслівників в українській класичній поезії. На той час дієприслівники минулого часу утворювалися вже безпосередньо від основи інфінітива: після суфікса основи (-и-,-і-,-а-,-ну-,-ова-) виступав дієприслівниковий суфікс минулого часу-вши. Мета дослідження - дослідити історію акцентуації українських дієприслівників теперішнього часу на-чи та дієприслівників минулого часу на-ши /-вши від пізньопрасловянського періоду до нашого часу.У пізньопрасловянській мові дієприкметники на-tji, утворені від дієслів на-іті,-іть, мали три акцентні типи: акцентний тип А (від дієслів з акцентною парадигмою а), акцентний тип В (від дієслів з акцентною парадигмою в), акцентний тип С (від дієслів з акцентною парадигмою с). Цілий ряд дієприслівників акцентного типу С в українській мові втратив кінцеве наголошення і отримав кореневе під впливом дієприслівників акцентного типу А та акцентного типу В: блудячи, бродячи, ворожачи, гатячи, глушачи, годячи, голосячи, гублячи, дзвонячи, ділячи, дружачи, дурячи, душачи, живлячи, журячись, кадячи, клонячи, косячи, котячи, кривлячи, кришачи, кроплячи, кружачи, ловлячи, мастячи, морячи, мостячи, плодячи, полонячи, поячи, родячи, сліплячи, смалячи, смолячи, солодячи, солячи, студячи, сушачи, топлячи, тулячи, туплячи, цідячи, цінячи та ін. У пізньопрасловянській мові дієприкметники на-tji, утворені від дієслів на-мті/-ati,-іть, мали два акцентні типи: акцентний тип А (від дієслів з акцентною парадигмою а) та акцентний тип С (від дієслів з акцентною парадигмою с). У пізньопрасловянській мові дієприкметники на-tji, утворені від дієслів на-ti,-еть/-jetь, мали три акцентні типи: акцентний тип А (від дієслів з акцентною парадигмою а), акцентний тип В (від дієслів з акцентною парадигмою в) та акцентний тип С (від дієслів з акцентною парадигмою с). У пізньопрасловянській мові дієприкметники на-ъљі /-vъљi, утворені від дієслів на-ti,-еть/-jetь, мали три акцентні типи: акцентний тип А (від дієслів з акцентною парадигмою а), акцентний тип В (від дієслів з акцентною парадигмою в) та акцентний тип С (від дієслів з акцентною парадигмою с).В українській мові значна частина дієприслівників на-чи акцентного типу А, зберігаючи загалом первісний кореневий наголос, отримала в ряді випадків кінцеве наголошення, що сталося під впливом дієприслівників акцентного типу С. Деякі дієприслівники на-чи акцентного типу А повністю втратили в українській мові кореневу акцентуацію і набули кінцевої, що сталося під впливом дієприслівників акцентного типу С. Такого впливу зазнав дієприслівник димлячи, утворений від дієслів на-іти/-ати,-ить, та дієприслівники бючи, жнучи, стаючи, утворені від дієслів на-ти,-е/-є. Первісну кореневу акцентуацію втратили також деякі дієприслівники на-чи акцентного типу АІ, утворені від дієслів на-овати (-увати),-ує (красуючи, хитруючи), що зумовлено, на наш погляд, впливом дієприслівників акцентного типу АІІ і акцентного типу С. В українській мові деякі дієприслівники на-чи акцентного типу В, утворені від дієслів на-ати,-е/-є (стогнучи) та від дієслів на на-нути,-не (тягнучи), зберігаючи загалом давнє кореневе наголошення, набули в поодиноких випадках наголосу на суфіксальному голосному-у-, що пояснюється впливом відповідних форм інфінітива (стогнати та тягнути).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У заключній частині роботи сформульовані основні загальні висновки: 1. Більшість дієприслівників теперішнього часу на -чи зберігають в українській мові первісне наголошення.

2. В українській мові значна частина дієприслівників на -чи акцентного типу А, зберігаючи загалом первісний кореневий наголос, отримала в ряді випадків кінцеве наголошення, що сталося під впливом дієприслівників акцентного типу С. Це стосується дієприслівників, утворених від дієслів на -ити, -ить (їздячи, значачи, мовлячи, нудячи, парячи, пестячи, сварячи, славлячи, ятрячи), на -іти/-ати, -ить (видячи, висячи, слышачи), на -ти, -е/-є (борючи, будучи, знаючи).

3. Деякі дієприслівники на -чи акцентного типу А повністю втратили в українській мові кореневу акцентуацію і набули кінцевої, що сталося під впливом дієприслівників акцентного типу С. Такого впливу зазнав дієприслівник димлячи, утворений від дієслів на -іти/-ати, -ить, та дієприслівники бючи, жнучи, стаючи, утворені від дієслів на -ти, -е/-є. Первісну кореневу акцентуацію втратили також деякі дієприслівники на -чи акцентного типу АІ, утворені від дієслів на -овати (-увати), -ує (красуючи, хитруючи), що зумовлено, на наш погляд, впливом дієприслівників акцентного типу АІІ і акцентного типу С.

4. В українській мові ряд дієприслівників на -чи акцентного типу В, зберігаючи переважно давній кореневий, отримав у ряді випадків кінцевий наголос, що сталося під впливом дієприслівників акцентного типу С. Такого впливу зазнали дієприслівники, що походять від дієслів на -ити, -ить (водячи, гонячи, крестячи, куплячи, молячи(ся), мутячи, носячи, просячи, світячи, служачи, смотрячи, строячи, судячи, творячи, хвалячи, ходячи, хоронячи, щеплячи), на -ти, -е/-є (могучи), на -ати, -е/-є (пишучи, скачучи, хотячи).

5. Частина дієприслівників на -чи акцентного типу В, утворених від дієслів на -ати, -е/-є, втратила в українській мові старі дієприслівникові форми (втративши разом з тим давній кореневий наголос) і під впливом інфінітивів набула нових дієприслівникових форм, отримавши наголос на суфіксальному голосному -а- (дрімаючи, колихаючи, купаючи, кусаючи, ламаючи, махаючи, хапаючи, хотячи).

6. В українській мові деякі дієприслівники на -чи акцентного типу В, утворені від дієслів на -ати, -е/-є (стогнучи) та від дієслів на на -нути, -не (тягнучи), зберігаючи загалом давнє кореневе наголошення, набули в поодиноких випадках наголосу на суфіксальному голосному -у-, що пояснюється впливом відповідних форм інфінітива (стогнати та тягнути).

7. В українській мові цілий ряд дієприслівників на -чи акцентного типу С втратив кінцевий наголос і отримав кореневий, що сталося під впливом дієприслівників акцентних типів А та В. Це стосується дієприслівників, утворених від дієслів на -ити, -ить (блудячи, бродячи, ворожачи, гатячи, глушачи, годячи, голосячи, гублячи, дзвонячи, ділячи, дружачи, дурячи, душачи, живлячи, журячись, кадячи, клонячи, косячи, котячи, кривлячи, кришачи, кроплячи, кружачи, ловлячи, мастячи, морячи, мостячи, плодячи, полонячи, порошачи, поячи, родячи, сліплячи, смалячи, смолячи, солодячи, солячи, студячи, сушачи, топлячи, тулячи, туплячи, цідячи, цінячи). Деякі дієприслівники акцентного типу С набули кореневого наголошення, зберігаючи в цілому ряді випадків кінцеве: дієприслівники, утворені від дієслів на -ити, -ить (боронячи, валячи, варячи, гасячи, говорячи, городячи, доячи, ліплячи, садячи, чинячи та ін.), на -іти/-ати, -ить (держачи), на -ти, -е/-є (бігучи, гниючи), на -ати, -е/-є (даючи).

8. Частина дієприслівників на -чи акцентного типу С втратила в українській мові первісне кінцеве наголошення й отримала наголос на суфіксальному голосному -у- під впливом акцентуації форм третьої особи множини теперішнього часу відповідних дієслів. Такого впливу зазнали дієприслівники, що походять від дієслів на -ти, -е/-є (гребучи, гризучи, кладучи, несучи, пасучи, ревучи, трясучи), на -ати, -е/-є (беручи, ждучи, зовучи, перучи).

9. Ряд дієприслівників на -чи акцентного типу С, зберігаючи в українській мові загалом первісне кінцеве наголошення, отримав у ряді випадків наголос на суфіксальному голосному -я- під впливом акцентуації відповідних інфінітивів. Такого впливу зазнали дієприслівники, що походять від дієслів на -ити, -ить (блудячи, учачи, щадячи) та на -іти/-ати, -ить (боячи(ся), держачи, летячи, сидячи, тремтячи). Цілому ряду дієприслівників на -чи акцентних типів А, В та С, утворених від дієслів на -ити, -ить, властива двояка акцентуація - суфіксальна і кінцева, відбита в граматиці С. Смаль-Стоцького і Т. Гартнера (валячи, варячи, гасячи, гніздячи, грішачи, значачи, золотячи, красячи, кріп(л)ячи, манячи, острячи, палячи, пестячи, платячи, садячи, сварячи, славячи, учачи, хвалячи, числячи). Флективне наголошення тут є давнім лише в дієприслівниках акцентного типу С, суфіксальне - нове в усіх випадках.

10. Дієприслівники лежачи, сидячи, стоячи, які в українській мові характеризуються і кореневою, і кінцевою акцентуацією, набувають кореневого наголосу переважно в прислівниковому їх ужитку, а зберігають кінцевий переважно в суто дієприслівниковому вжитку з ознаками прийменникового керування.

11. Дієприслівники бувши, давши, ївши, утворені від атематичних дієслів, втратили на ґрунті української мови первісний кінцевий наголос і набули кореневої акцентуації, перейнявши наголос відповідних інфінітивів.

12. Старі форми на -ши / -вши більшості дієприслівників минулого часу в давніх українських пам?ятках XVI - XVIII ст. (тим більше в сучасній українській мові) не збереглися. У давньоукраїнський період дієприслівники минулого часу утворювалися вже безпосередньо від основи інфінітива: після суфікса основи виступав дієприслівниковий суфікс минулого часу -вши. При цьому дієприслівники акцентного типу А зберігають в українській мові первісний кореневий наголос. Переважна більшість дієприслівників інших акцентних типів перейняла наголошення відповідних інфінітивів.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях автора

1. Тішечкіна К.В. З історії акцентуації дієприслівників, утворених від дієслів на -ти, -е/-є // Українська література в загальноосвітній школі. - 2005. - №6. - С. 52 - 55.

2. Тішечкіна К.В. З історії акцентуації дієприслівників на -ши/-вши, утворених від дієслів на -нути, -не // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. - 2006. - №1. - С. 29 - 31.

3. Тішечкіна К.В. З історії акцентуації дієприслівників, утворених від дієслів на -нути, -не; -овати (-увати), -ує // Українська література в загальноосвітній школі. - 2006. - №2. - С. 50 - 53.

4. Тішечкіна К.В. З історії акцентуації дієприслівників, утворених від дієслів на -ти, -е/-є // Мовознавство. - 2006. - №1. - С. 93 - 101.