Історіографія українського національного руху в Галичині ХІХ – початку ХХ ст. - Автореферат

На сучасному етапі становлення української нації та держави історіографія відіграє важливу роль в процесі формування національної свідомості суспільства, переосмисленні місця і ролі України в світовій історії. Особливо актуальною постає проблема утвердження історіографії українського національного руху ХІХ - початку ХХ ст. Важливою частиною даної проблеми стали здобутки історичної науки про розвиток українського руху в Галичині, яка перебувала у складі монархії Габсбургів. Без критичного оцінювання цього явища спроби формулювання сучасних концепцій історії України видаються проблематичними, натомість постання цілісної історіографії про національний рух галицьких українців ХІХ - початку ХХ ст. полегшить і прискорить даний процес. Таким чином, актуальність теми дослідження обумовлюється обєктивною необхідністю підбиття підсумків розвитку історіографії українського національного руху в Галичині ХІХ - початку ХХ ст.Критикувалася також "теорія Пємонту України", тобто Галичини, яка стала центром українського соборницького руху. Колесник, яка зясовує зміст українського національного відродження в трактуванні народницького, державницького, неонародницького і модерністського напрямів, відповідно: як процес зближення української інтелігенції із власним народом, що є носієм національного елементу; як ідейний рух, представником якого виступає панівна верства; як процес перетворення етнолінгвічної спільноти у свідому політико-культурну спільноту; як процес самоусвідомлення етносу як нації. Історик аналізує внесок діаспорних і вітчизняних вчених, передусім науковців Інституту історії України НАН України, у формування науково-теоретичних концепцій і вивчення важливих аспектів національного відродження, звертає увагу на дискусійні питання, які існують в українській історіографії національного руху ХІХ - початку ХХ ст. Характерними рисами тогочасної історіографії було панування позитивістського методу досліджень, прімордіалістської концепції утворення нації (звідти використання термінів відродження або пробудження), існування народницького і державницького напрямів, а також значна заідеологізованість історіографічної думки. Український рух в Галичині ХІХ - початку ХХ ст. в радянський час не став самостійним обєктом вивчення істориків, а був складовою частиною планових тем дослідників, які займалися вивченням тодішньої суспільно-політичної думки, громадсько-політичного життя, етносоціальних і міжнаціональних відносин.Відзначено, що західноукраїнська історіографія першої половини ХХ ст. запровадила термін національне відродження, з яким ототожнювала національний рух, заклала основи його періодизації та започаткувала дослідження окремих його проблем. Радянські історики вважали австрофільство, полонофільство, москвофільство та народовство реакційними течіями, що протистояли революційно-демократичному таборові. національний рух галицький історія Стверджується, що діаспорні історики розглядали український рух частиною ширшого явища - національного відродження, під час якого відбувався процес самоусвідомлення українців від етнолінгвічної спільноти до політичної нації. Вказано, що польська історіографія розглядала український рух в Галичині в контексті міжнаціональних відносин та як складову частину ширшого "польського питання" в Габсбурзькій імперії. Сучасна російська історіографія розглядає національний рух або в контексті розвитку русофільства - "русского движения" в краю, або вказує на альтернативність української та російської національних орієнтацій в Галичині.Український національний рух у Галичині першої половини ХІХ століття на сторінках львівських періодичних видань: історіографічний аспект (1992-2000 роки) // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. Українське національне відродження в Галичині ХІХ - початку ХХ ст. у міжвоєнній західноукраїнській історіографії // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Українські галицькі партії кінця ХІХ - початку ХХ ст. в сучасній українській історіографії // Вісник Київського університету.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНИЙ АВТОРОМ У ТАКИХ НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

У висновках дисертації зроблено узагальнення з головних проблем дослідження, подано пропозиції та рекомендації щодо подальшого вивчення теми.

Відзначено, що західноукраїнська історіографія першої половини ХХ ст. запровадила термін національне відродження, з яким ототожнювала національний рух, заклала основи його періодизації та започаткувала дослідження окремих його проблем.

Підкреслено, що прикладом впливу ідеологічних догм на наукове пізнання історії національного руху була українська радянська історіографія. Термін національний рух підмінявся поняттям суспільно-політичний рух і не ототожнювався з явищем національного відродження. Радянські історики вважали австрофільство, полонофільство, москвофільство та народовство реакційними течіями, що протистояли революційно-демократичному таборові. національний рух галицький історія

Стверджується, що діаспорні історики розглядали український рух частиною ширшого явища - національного відродження, під час якого відбувався процес самоусвідомлення українців від етнолінгвічної спільноти до політичної нації. Діаспорна історіографія включила до українського руху в Галичині всі наявні національно-політичні орієнтації як прояви різних націотворчих альтернатив.

Вказано, що польська історіографія розглядала український рух в Галичині в контексті міжнаціональних відносин та як складову частину ширшого "польського питання" в Габсбурзькій імперії. Вона поступово прийшла до розуміння національного руху галицьких українців не як штучного явища, інспірованого ворогами польської державності, а як результату його внутрішнього органічного розвитку, на який значний вплив мали зовнішні чинники. Характерною рисою сучасної польської історіографії є позитивне оцінювання спроб співпраці обох національних рухів і критика проявів міжнаціональної конфронтації.

Зазначено, що російська емігрантська історіографія зображувала українофільський рух виявом штучно створеного ворогами Росії "українського сепаратизму", а справжнім національним рухом в Галичині проголошувала русофільство. Сучасна російська історіографія розглядає національний рух або в контексті розвитку русофільства - "русского движения" в краю, або вказує на альтернативність української та російської національних орієнтацій в Галичині.

Зясовано, що найбільш обєктивними у висновках і найменш підданими впливам політико-ідеологічної конюнктури є праці чеських, німецьких та австрійських істориків. Однак вони є малочисельними і не розкривають загального розвитку українського руху в Галичині, хоча містять цінні висновки стосовно окремих його проблем.

Констатується, що для досліджень сучасної української історіографії характерним є розкутість думок і суджень, обєктивність у висновках, оригінальність наукових підходів у методології. В інтерпретації сучасних істориків український рух в Галичині ХІХ - початку ХХ ст. пройшов три етапи розвитку, які відрізнялися між собою соціальним складом його учасників, супроводжувалися поступовим поширенням національної свідомості та еволюцією державницьких ідей від автономізму до самостійності.

Аналіз наукової літератури українського руху в Галичині ХІХ - початку ХХ ст. засвідчив, що історіографія має здобутки в дослідженні окремих його проблем. Насамперед, це стосується розробки періодизації, що характеризується наявністю плюралізму думок в історичній науці. Детально проаналізовано політико-ідеологічний та інформаційно-організаційний розвиток русофільства і народовства. Працями про перші просвітницькі обєднання, громадські організації, формування українського парламентаризму і партійної системи розкрито інституційну базу національного руху. Соціальна основа досліджується через вивчення механізмів включення духовенства, селянства, інтелігенції та студентства в націотворчі процеси в Галичині. Необхідно відзначити внесок історичних досліджень про участь галицьких українців у революції 1848 р., що визнається ключовою подією в розвитку українського руху в краю. Розробленою тематикою постає вивчення польсько-українських взаємин, аналіз впливів австрійської та російської політики на розвиток внутрішніх національних процесів у Галичині.

Автором виділено коло проблем, які вимагають подальших досліджень в історичній науці. Серед них - вивчення впливу українського середовища у Відні на розвиток національного руху в краю, аналіз полонофільства й австрорусинства, дослідження механізмів трансформації модерної української ідеї та соціально-економічних змін, вивчення діяльності протопартійних утворень в Галичині.

Визначено, що важливими дискусійними питаннями в історіографії залишилися наступні: відмінності у поглядах щодо хронологічних рамок і періодизації українського відродження в Галичині; дискусії навколо першопричин виникнення українського руху в Галичині; суперечки щодо оцінювання впливу на нього політики імперії Габсбургів та Росії; неоднозначне ставлення до духовенства як рушійної чи гальмівної сили в українському русі; дискусії про походження і сутність русофільства й австрорусинства; дискусії навколо проблеми: яким чином впливали різні національно-політичні орієнтації на формування сучасної української ідентичності; полеміка щодо питання: кого вважати репрезентантом національного руху галицьких українців: русофільство чи українофільство; роздвоєння в оцінюванні спроб польсько-української співпраці в краю; визнання першості в українському русі в Галичині на зламі ХІХ - ХХ ст. за народовською або радикальною течією; полеміка навколо феномену Галичини як "Пємонту України". Головною дискусійною проблемою залишається також кардинальне питання: чи була сформована сучасна українська нація на початку ХХ століття? Майбутні дослідження, сподіваємось, дадуть відповіді на всі ці складні запитання.