Вивчення концепцій, тенденцій та головних етапів діяльності Української Повстанської Армії. Аналіз діаспорної історіографії. Характеристика націоналістичних рухів опору комуністичному режиму. Роль соціальних, релігійних та політичних чинників у державі.
З часів падіння комунізму історіографія історії країн Східної і Центральної Європи переживає період динамічного розвитку: досліджуються теми, які раніше підлягали ідеологічним заборонам, знято обмеження на доступ до раніше закритих архівів, розширився методичний арсенал досліджень, стали різноманітними методологічні підходи. Все це сприяє перетворенню історії Східної і Центральної Європи в цікавий і багатообіцяючий обєкт досліджень, її реінтеграції в світову історію. Серед таких тем особливе місце належить історії Української Повстанської Армії (УПА), яка до угорського повстання 1956 р., "Празької весни" 1968 р. і польського руху "Солідарність" 1980-х рр. була прикладом найбільш масового і сильного опору комуністичному режимові. Мета і завдання дослідження - на основі опрацювань і аналізу літератури з історії УПА - статей, публікацій документів, монографій і рецензій, робіт історіографічного характеру - визначити основні риси розвитку історіографії історії УПА. Обєкт дослідження - сукупність основних груп наукової літератури і джерел з історії УПА, що постала в Україні, Польщі, Білорусії, Росії, а також діаспорі.У розвитку західної (антикомуністичної) історіографії виділено три періоди: 1946-1954; 1954-1976; 1976-1991 рр. Основними критеріями періодизації названі вихід у світ робіт, присвячених широкому колу питань, повязаних з історією УПА, а також події в політичному житті української діаспори, які тим чи іншим чином мали вплив на розвиток історіографії історії УПА. Такими подіями, що розділяють ці три періоди, є вихід у 1954 р. з керівництва бандерівської ОУН групи політиків, яка отримала назву “двійкарі”; вихід у 1976 р. першого тому "Літопису УПА", що був першою спробою зібрання і наукової обробки великої кількості джерел з історії УПА. Її замінила політична публіцистика, основним завданням якої було якнайбільше очорнити український повстанський рух, а спроби деяких радянських істориків дослідити історію УПА як історичну проблему важко назвати науковими. Оцінюючи розвиток досліджень історії УПА на сучасному етапі, потрібно сказати, що його головним досягненням стало перенесення центру вивчення історії УПА до України. Загалом, слід зазначити, що у Польщі продовжилася традиція підготовки досліджень монографічного характеру з історії українсько-польського конфлікту та ролі в ньому УПА.Історія, як одна з наук, що досліджує націоналізм, виконує особливу роль по відношенню до націоналізму: вона не тільки досліджує, але часом і створює його, постачаючи матеріал для формування історичних міфів. Тому вивчення історіографії історії УПА дуже важливе для того, щоб побачити і зрозуміти, як розвивається дослідження українського націоналізму, що є однією з найважливіших політичних та ідеологічних течій в історії України ХХ ст. При дослідженні історіографії історії УПА необхідно враховувати той факт, що часто авторами робіт виступали самі учасники подій, як українські націоналісти, так і їхні супротивники. Проте, в будь-якому дослідженні необхідно керуватися правилом, що свідки завжди знають більше про те, свідками чого вони були, ніж ті, хто не мав безпосереднього відношення до подій, що розглядаються. Історія УПА, як і раніше, привертає увагу західних істориків, хоча в цілому ця тема продовжує зберігати маргінальне значення в їхніх роботах з історії Східної і Центральної Європи.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вывод
Історія УПА є складовою частиною більш широкої області досліджень українського націоналізму. Історія, як одна з наук, що досліджує націоналізм, виконує особливу роль по відношенню до націоналізму: вона не тільки досліджує, але часом і створює його, постачаючи матеріал для формування історичних міфів. Типовим прикладом у цьому плані є історіографія історії УПА.
Переважною більшістю істориків і політиків УПА розглядається як квінтесенція українського націоналізму як в позитивному, так і негативному значенні. Тому вивчення історіографії історії УПА дуже важливе для того, щоб побачити і зрозуміти, як розвивається дослідження українського націоналізму, що є однією з найважливіших політичних та ідеологічних течій в історії України ХХ ст.
Історія УПА є складовою частиною загальноєвропейської проблеми - співвідношення і ролі опору і колаборації в роки Другої світової війни. Звідси її тісний звязок з дослідженням цієї складної й сильно ідеологізованої теми.
При дослідженні історіографії історії УПА необхідно враховувати той факт, що часто авторами робіт виступали самі учасники подій, як українські націоналісти, так і їхні супротивники. Тому так різняться оцінки діяльності УПА: для одних українські повстанці герої, для інших - злочинці. Проте, в будь-якому дослідженні необхідно керуватися правилом, що свідки завжди знають більше про те, свідками чого вони були, ніж ті, хто не мав безпосереднього відношення до подій, що розглядаються.
Новітні дослідження показують, що з віддаленням у часі від подій, що розглядаються, в історіографії історії УПА відбуваються певні зміни. Праці стають менш ідеологічно мотивованими і більш академічними за характером. Певним чином це можна пояснити тим, що до досліджень приступають люди, які не були учасниками подій. Важливим чинником змін є і значне збільшення кількості джерел за рахунок відкриття колишніх радянських архівів. Проте, треба визнати, що найбільший вплив на історіографію історії УПА мало падіння комуністичної системи і зміна політичного режиму в Україні.
З числа національних історіографій важливо відзначити певні досягнення української та польської історичної науки. Беручи до уваги той факт, що українська історіографія у 1991 р. була у значно гіршому становищі, ніж польська, слід відзначити її особливо динамічний розвиток. Історія УПА, як і раніше, привертає увагу західних істориків, хоча в цілому ця тема продовжує зберігати маргінальне значення в їхніх роботах з історії Східної і Центральної Європи. Позитивно слід оцінити появу наукового інтересу до цієї теми серед істориків Білорусі. Практично ніяких змін не спостерігається в сучасній російській історіографії.
Дисертаційна робота не є вичерпним аналізом історіографії історії УПА. У процесі дослідження були окреслені контури тих напрямів, в рамках яких досліджувалася тема, показано розвиток впливу політики на вивчення історії УПА. Необхідне подальше глибоке вивчення багатьох питань, якими б складними і неоднозначними вони не здавалися. Таких питань в історіографії історії УПА багато, проте найскладніше з них - це роль УПА в польсько-українському конфлікті в роки Другої світової війни. Вкрай бажаною була б поява робіт, які ставили б історію УПА в широкий історично-порівняльний контекст. З іншого боку, потрібні дослідження на рівні мікроісторії (діяльність УПА в окремих населених пунктах і регіонах, біографії учасників повстанського руху), які відкрили б нові можливості для дослідження загальних питань, таких як чисельність і соціальний склад УПА, співвідношення між членами ОУН і безпартійними тощо. Поки що відсутнє і окреме дослідження монографічного характеру, присвячене історії розвитку досліджень історії УПА. Дана дисертаційна робота в певним чином може заповнити цю прогалину.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ
1. Демидов С. Початки УПА в українській історіографії // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Дрогобич, 2001. - Вип. V. - С. 236-248.
2. Демидов С. Проблеми історії УПА у висвітленні українських істориків // Наукові записки Національного університету "Острозька академія": Історичні науки. - Острог, 2004. - Вип. 4. - С. 173-182.
3. Демидов С. Деятельность УПА на территории Беларуси // Беларусь і Польшча у ХХ ст.: агульнае і адметнае у гістарычных лесах. - Брест, 2001. - С. 176-179.
4. Демидов С. УПА і гітлерівська Німеччина: погляди українських істориків // Шляхами історії. Науковий збірник історичного факультету ЛНУ імені Ів. Франка на пошану професора Костянтина Кондратюка. / Упорядник Олексій Сухий. - Львів, 2004. - С. 171-183.
5. Рец на: ARCHE. Вялікая айчынная вайна. Менск, 1999. №2 // Україна модерна. - Львів, 2000. - Число 4-5. - С. 516-517.
6. Рец на: Ткаченко С. Повстанческая армия: тактика борьбы. Минск, 2000 // Україна модерна. - Львів, 2001. - Ч. 6. - С. 182-184.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
