Історіографія повстанського руху в Україні під проводом Н.І. Махна (1918-1921 рр.) - Автореферат

Серед соціальних явищ новітньої історії України, які вирішальним чином вплинули на характер політичного розвитку суспільства, особливе місце належить повстанському руху під керівництвом Н.І. Махна. Виходячи, по-перше, з масштабності руху, який на етапі свого найвищого піднесення охоплював десятки тисяч повстанців, по-друге, з його довготривалості (хронологічні межі селянської війни майже збігаються з хронологією Української революції 1917-1920-х рр.), по-третє, з впливовості й реальної сили повстанців (усі уряди й найбільші військово-політичні обєднання, які діяли на вітчизняних теренах упродовж переломної епохи, мали зважати на махновський рух, а нерідко й залежати від нього), можна констатувати, що перед нами без перебільшення феноменальне за своєю природою явище. Якщо інтуїтивний характер розуміння повстанцями свободи як такої, що не може бути дарованою, а отже не є причиною самою в собі (causa sui), знаходить адекватне пояснення в науковій літературі, то питання щодо пріоритетності для повстанців певної анархістської моделі, ступеня анархічності їхньої ідеології та практики, протидії в самому русі різних анархістських течій - залишаються предметом гострих дискусій і вимагають системного погляду на них. Майже цілковите замовчування чи ігнорування національних мотивів та національного змісту селянської війни упродовж тривалого часу не дозволяли, по-перше, визначитись у тому, наскільки широкою була соціальна база національно-визвольної революції 1917-1920 рр. в Україні; по-друге, яким за своєю динамікою, формою вияву та наслідками був вплив повстанського руху на державотворчі процеси. Прорив у цій сфері досліджень, здійснений за останнє десятиріччя, дає нові вагомі підстави для підготовки узагальненої історіографічної праці з історії повстанського руху на чолі з Н.І. Махном.У першому розділі дисертації - "Історіографія, джерела та методологія дослідження" - висвітлено ступінь наукової розробки проблеми, охарактеризовані історіографічні джерела, обґрунтовано методологію дослідження. Розвиток даного наукового напрямку було загальмовано інструкціями ЦК РКП(б) 1924 і 1928 рр., які спонукали істориків досліджувати не контрреволюційні, а революційні явища. Чопом періодизація історіографії махновського руху (І період - 20-30 рр.; ІІ-й - 40-кінець 80-х рр.; ІІІ-й - з кінця 1980-х), адже, важко ототожнити, наприклад, 20-і та 30-і, 40-і й 80-і роки щодо насиченості фактами, глибини розробки проблем, науковості діючих концепцій. Саме у цих працях були сформульовані основні положення радянської концепції махновського руху; Періодична зміна спрямованості повстанської боротьби наштовхнула дослідників на необхідність диференціації й поетапної градації причин махновського руху згідно з чергуванням основних ворожих щодо повстанців сил.Початковий ідеологічний імпульс історіографії проблеми було надано висновками, представленими в роботах перших радянських, а також націонал-демократичних лідерів. Завершальний період розпочинається воєнними діями Червоної армії проти махновської (представленої головним чином куркулями та криміналітетом) на Кримському півострові і триває до втечі Н.І. Взявши за критерії періодизації зовнішній чинник - ставлення повстанської армії до діючих на той час владних політичних центрів, і, зберігши при цьому хронологію, дослідник розділив рух на добу революційного повстанства, в основі якої була боротьба з пропоміщицьким урядом гетьмана та німецькими окупаційними військами, період навперемінної боротьби з радянською владою, А.І. Найважливішою особливістю другого етапу (1919 р.) автор вважав реорганізацію махновських військ, які зі "зграї грабіжників" перетворилися в "народну партизанську армію". Загалом радянські вчені 1920-х рр. визнавали позитивний внесок махновського руху у справу захисту інтересів селян лише на певних його етапах - під час боротьби проти німецьких окупаційних військ та денікінців.• Внаслідок постійної трансформації методології досліджень махновського руху в 1920-і рр. науковці користувалися переважно підходами неокантіанської та діалектико-матеріалістичної шкіл, у 1930-50-і роках переважали позитивістські та вульгарно-матеріалістичні засади, а пізніше, й особливо з кінця 1980-х рр., використовувалися комбіновано, у т.ч. ментальний та мікроісторичний прийоми. • Щодо ідеології руху переважає погляд, згідно з яким анархічність "махновщини" проявлялась головним чином формально - у гаслах та у протиставленні себе будь-якій владі. За внутрішньою природою цей рух репрезентував економічну свободу й самоврядування. Махном мали, на думку більшості дослідників, дві тенденції - висхідну (від вузькокласового дрібнобуржуазного до загальноселянського) - з 1918 до кінця 1920 р., й зворотну - з грудня 1920 - до кінця 1921 року.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У висновках автор підводить підсумки проведеного дослідження й узагальнює отримані результати.

• Внаслідок постійної трансформації методології досліджень махновського руху в 1920-і рр. науковці користувалися переважно підходами неокантіанської та діалектико-матеріалістичної шкіл, у 1930-50-і роках переважали позитивістські та вульгарно-матеріалістичні засади, а пізніше, й особливо з кінця 1980-х рр., використовувалися комбіновано, у т.ч. ментальний та мікроісторичний прийоми.

• Щодо ідеології руху переважає погляд, згідно з яким анархічність "махновщини" проявлялась головним чином формально - у гаслах та у протиставленні себе будь-якій владі. За внутрішньою природою цей рух репрезентував економічну свободу й самоврядування.

• Характер та рушійні сили повстанства на чолі з Н.І. Махном мали, на думку більшості дослідників, дві тенденції - висхідну (від вузькокласового дрібнобуржуазного до загальноселянського) - з 1918 до кінця 1920 р., й зворотну - з грудня 1920 - до кінця 1921 року.

• Інтегральний варіант періодизації руху є таким: а) 1918 рік - початковий етап, який мав антипоміщицьку спрямованість і передбачав завершення буржуазно-демократичних перетворень;

б) 1919 - кінець 1920 рр. - найвище піднесення "махновщини", коли в ньому були представлені майже всі верстви населення й відбувався пошук оптимальної соціальної програми та політичної орієнтації;

в) кінець 1920-1921 рр. - занепад руху, обмеження його заможними верствами та люмпен-пролетарськими елементами в умовах політичного курсу більшовиків на економічне й військово-політичне викорінення повстанства.

• Історіографічні оцінки значення руху під проводом Н.І. Махна є глибоко суперечливими й коливаються в діапазоні його тлумачення між "соціальним бандитизмом під анархічними гаслами", з одного боку, й загальнонародним буржуазно-демократичним - з іншого. Відтак інтегральна оцінка руху на основі ґрунтовного осмислення його сутності на різних етапах фактично відсутня.

Напрямки подальшого наукового пошуку визначаються: ? малодослідженість проблеми соціальних і національних мотивів повстанської боротьби на чолі з Н.І. Махном. Глибший зміст національного вияву руху необхідно шукати в соціальній базі повстанців, у характері дотримання ними українських політичних та побутових традицій, у природі соціальної програми повстанців, з її базовим компонентом - індивідуалізованим, а не комунізованим анархізмом;

? потребою глибшого вивчення економічного стану та рівня соціальної диференціації селянства в контексті виявлення соціально-економічних причин повстанської боротьби;

? майже цілковитим ігноруванням науковцями проблеми історичних передумов махновського руху, яка включає, зокрема, питання ступеня традиційності й укоріненості в Україні індивідуального способу господарювання, витоків та еволюції вітчизняної анархістської ідеології тощо;

? нерівномірним вивченням різних етапів руху, наприклад, малодослідженістю першого й завершального; при цьому саме вони є ключовими в плані поглибленого осмислення мотивів рушійних сил характеру очоленої Н.І. Махном селянської війни в центрі та на південному сході України.

1. Мармазова Т.І. Ідейні передумови і спрямованість махновського руху // Схід. - 2001. - № 6 (43). - С. 73-76 (0,5 др. арк.).

2. Мармазова Т.І. Співвідношення соціальних і національних мотивів повстанського руху під керівництвом Н.І. Махна: історіографічний аналіз // Вісник Київського інституту "Слов?янський університет". - К., 2002. - № 12. - С. 166-173 (0,5 др. арк.).

3. Мармазова Т.І. Розкриття історичного значення та періодизації махновського руху в історичній літературі 20-х років // Вісник Донецького університету. - Сер. Б. Гуманітарні науки. - Донецьк, 2002. - № 2. - С. 100-105 (0,5 др. арк.).

4. Мармазова Т.І. Періодизація та історичне значення махновського руху // Схід. - 2003. - № 4 (54). - С. 89-92 (0,5 др. арк.).

5. Беспалая Т.И., Лещенко В.С. Нестор Иванович Махно / Курс лекций по истории Украины / Ред. кол.: Носков В.А. и др. - Донецк, 1994. - С. 235-238 (0,4 др. арк.).

6. Беспалая Т.И. Махно и махновщина: социальные аспекты // Всеукраинская гуманитарная научная студенческая конференция "Личность и культура времени". - Донецк, 1992. - С. 45-46 (0,2 др. арк.).

7. Беспалая Т.И. Махновское движение в Донбассе и Приазовье как самобытное явление украинской национальной жизни // Донбасс и Приазовье: проблемы социального, национального и духовного развития: Тез. докл. - Мариуполь, 1993. - С. 48-49 (0,2 др. арк.).

8. Мармазова Т.И. Новейшие публикации документальных источников по истории махновского движения (середина 80 - годов - до настоящего времени) // Изучение истории Украины в учебных заведениях: Тез. докл. и сообщ. регион. науч. - практ. конф. - Донецк, 1995. - С. 123-124 (0,2 др. арк.).

9. Мармазова Т.И. Социально-экономический аспект махновского движения в Донбассе // Экономика и политика: история, современность, перспективы: Тез. докл. открытой регион. студ. научн. конф. - Донецк, 1996. - С. 15-16 (0,2 др. арк.).

10. Мармазова Т.I. До питання про природу анархізму в Україні // Праці наукової конференції Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 1999-2000 рр.: Іст. науки, політол., міжнар. відносини i філос. - Донецьк, 2001. - С. 194-196 (0,3 др. арк.).