Передумови та суть Столипінської аграрної реформи, її особливості та реалізація в Україні. Ліквідація громади та характеристика фінансування Селянським банком селян. Особливості переселенської політики та її вплив на сільське господарство України.
Столипінська аграрна реформа потребує детального вивчення в контексті курсу історії економіки та економічної думки. Актуальність даної теми не викликає сумнівів, адже сучасний стан аграрного сектору економіки вимагає значних змін. Все вищезазначене змушує подивитися на процес аграрного реформування останніх півтора століть і в цілому, і розглядаючи кожну спробу реформування сільського господарства окремо. Однак зростаючий інтерес до низки проблем, повязаних з введенням приватної власності на землю, деякі спроби їх вирішення наштовхуються на відсутність історичного досвіду, певних знань, наукової інформації, цілісних досліджень, які б обєктивно відтворювали роль та значення аграрного реформування в історії України.Після відміни тимчасовозобовязаного стану (1881 р.), значна частина поміщицьких господарств так і не змогла пристосуватися до нових умов, і вони змушені були закладати маєтки в кредитних установах або продавати їх. В цей період лише в Україні в руки селян через Селянський поземельний банк (створений у 1882 p. для скупки поміщицьких земель з метою наступного продажу їх селянам) перейшло близько 4 млн десятин землі. Завдяки цьому рівень сільськогосподарського виробництва там значно зростає, збільшується врожайність зернових (в 1,7 разів), картоплі (в 2,5 разів), виробництво цукрового буряка (в 20 разів). Селянське господарство було надзвичайно відсталим як у технічному, так і агротехнічному відношенні, що негативно впливало і на загальне економічне становище, й на соціальне напруження в суспільстві [2, с. Столипін називає шість основних причин, що породили моральну і економічну кризу: общинний лад селянського господарства; зрівняльні настрої в середовищі сільських і міських жителів; трудність впровадження технічних здобутків у сільське господарство та економіку в цілому; неможливість придбання землі окремими селянами; зменшення обсягу позик Селянського банку, який, таким чином, залишає селянина один на один з багатими орендарями; останні перетворюються на монополістів і диктують високі орендні ціни.Якщо раніше власником надільної землі вважалася громада і право користування нею належало не домогосподарю, а всій селянській родині, то з1906 р. проголошувалося переважання факту одноосібного володіння землею над юридичним правом користування. Селяни тепер могли відділити землю, яка знаходилась у їх фактичному користуванні, від общини, не зважаючи на її бажання. Були зняті пута сімейної колективності з особистої власності - земельний наділ став власністю не сімї, а окремого господаря. Аби уникнути спекуляції землею і концентрації власності, в законодавчому порядку обмежувався граничний розмір індивідуального землеволодіння, було заборонено продаж землі неселянам. Для другої категорії громад необхідна була згода 1/3 селянських дворів, після чого громада ліквідовувалася, а домогосподарі ставали особистими власниками землі, що відміняло особисто-подвірну власність (поширену на більшій частині України), а наділ переходив у особисту власність домогосподаря.З розмахом проводилися банком купівля земель і подальший перепродаж їх селянам на пільгових умовах, посередницькі операції по збільшенню селянського землеволодіння. Цей захід приймався з тою метою, щоб заохотити селян купувати землю через банк, який буде полегшувати умови придбання землі. Оскільки селянам часто доводилося брати позики через Селянський банк для купівлі землі у поміщиків, то банк зосередив у своїх руках посередницькі угоди на купівлю селянами землі безпосередньо у поміщиків. Так, за період з 1906 по 1909 роки селяни купили у великих землевласників за допомогою Селянського Банку: в Катеринославській губернії - 69433 десятини, Київській - 34768 десятин, Подільській - 33376 десятин, Полтавській - 40001 десятину, Харківській - 69958 десятин, Херсонській - 45221 десятину, Чернігівській - 45439 десятин.Особливе місце в Столипінській аграрній реформі посідає переселенська політика. З метою скорочення соціальної напруги та аграрного перенаселення уряд сприяє переселенню за Урал близько 3 млн чол., з яких більше 1 млн з України. Переселенці отримали більше 31 млн десятин землі, завдяки ним населення Сибіру за 1906 - 1913 pp. зросло на 153%, посівні площі - на 80%. Переселенці отримували певні пільги, в тому числі звільнення від податків на пять років, безвідсоткові позички в розмірі від 100 до 400 крб. з відстрочкою сплати на три роки; за рахунок держави будувалися залізниці, водосховища, криниці. Розглядаючи ці дані про переселення з шести українських губерній, можна побачити, що з 1906 по 1909 роки кількість переселенців постійно зростала.На початку ХХ ст. гостро постала проблема вирішення аграрного питання, оскільки країна поступово входила у систему світового капіталістичного світу. Общинники були не зацікавлені в підвищенні ефективності ведення господарства, адже земля не належала їм і могла перейти до іншого власника.
План
ПЛАН
ВСТУП
1. ПЕРЕДУМОВИ ТА СУТЬ СТОЛИПІНСЬКОЇ АГРАРНОЇ РЕФОРМИ
2. ОСОБЛИВОСТІ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ В УКРАЇНІ
2.1 Ліквідація громади
2.2 Фінансування Селянським банком селян
2.3 Переселенська політика та її вплив на сільське господарство України
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
