Стильові риси української церковної лексики - Реферат

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНВЕРСИТЕТІз відродженням української державності релігійно-церковне життя набуває оптимальних форм і нової якісної визначеності. Відновлюється й функціонування української мови в церковно-релігійній сфері: активно розвивається ще один функціональний різновид - релігійний стиль, до якого впродовж останніх років прикута увага мовознавців. У звязку з дискримінацією церковно-релігійної сфери в тоталітарному суспільстві релігійний стиль не часто потрапляв до кола наукових зацікавлень мовознавців. Починаючи з 30-х років ХХ століття (із забороною УАПЦ, а згодом знищенням УГКЦ), окремі аспекти функціонування цього стилю стають предметом досліджень мовознавців діаспори - І. Із здобуттям Україною незалежності, пожвавленням демократичних процесів у суспільстві українська лінгвістика заповнює прогалини в багатьох питаннях, повязаних із релігійним стилем.Власне, призначення проповіді - розяснення біблійних істин з метою формування християнського світогляду та виховання моральних чеснот істинного християнина, - а також переважно усна форма її функціонування і є визначальними чинниками, що зумовлюють специфіку лексичних та граматичних засобів оформлення проповідницького підстилю. Бабич, яка виділяє різновиди стилів (т. зв. підстилі) у запропонованій нею ж схемі класифікації функціональних стилів української літературної мови. У релігійному (конфесійному) книжно-розмовному стилі дослідниця, зокрема, розглядає наступні підстилі: а) канонічної літератури; б) літургіки; в) проповіді; г) молитви; д) катехитики [1,с. Автори підручників з гомілетики (теорії церковного проповідництва) [2, 3, 5, 6] надають великого значення мовленнєвій культурі проповідників і, висвітлюючи суть, завдання, методологію укладання проповіді тощо, особливу увагу звертають на її мовностилістичні особливості Вміщені у спеціалізованих богословських працях загальні вимоги до мови та стилю проповіді можемо звести до наступних основних тез: форма проповіді має відповідати її меті і завданням; релігійна бесіда повинна бути простою і доступною для сприйняття; довершеність форми проповіді досягається завдяки гармонійному поєднанню з одного боку чіткості і точності, а з другого - "пишності" фрази; проповідницький підстиль набуває переконливості завдяки використанню урочистих слів і висловів (наприклад, при іменах Божих угодників варто додавати означення «святий», до слухачів звертатися «Любі у христі!» тощо), а також різних тропів та ораторських прийомів (окрім традиційних епітета, порівняння, метафори, гіперболи, антитези, повторення та ін., зустрічаємо настанови щодо використання менш відомих полісиндетона, асиндетона, риторичного замовчування, сумніву, признання, побажання, здивування, заклинання, розмови тощо). Оскільки проповідницький підстиль розрахований на доволі різноманітного слухача (з різним рівнем освіченості, християнсько-релігійної грамотності та переконаності, різним складом характеру, темпераменту і т. ін.), для нього передусім мають бути притаманні доступність, переконливість, обґрунтованість викладених позицій (першоджерелом достовірності аргументації у проповіді є Святе Письмо), що наближає підстиль церковної проповіді до публіцистичного стилю літературної мови.Проповіді Блаженнішого розраховані на різні типи слухацької аудиторії, проте 65% аналізованих текстів становлять ті, що призначені для досвідчених реципієнтів: духовних осіб (священнослужителів, монахинь, монахів) або осіб, значною мірою причетних до церковно-релігійної сфери (вихованців духовних навчальних закладів, паломників). З огляду на це в проповідях Йосифа Сліпого широко представлені усі тематичні групи запропонованої семантичної класифікації спеціальної лексики: 1) храм, його частини, внутрішні атрибути, церковне начиння: престол, захристія, іконостас, хоругва, апсида, крипта, кадило, царські врата; 2) церковні служби та їх складові: Літургія, стихира, кондак, тропар; 3) духовенство, служителі церкви: ігумен, протоігумен, архімандрит, митрополит, патріарх, єпископ, архієпископ; 4) святі таїнства: Євхаристія, Причастя, Хрещення, Миропомазання, хіротонія; 5) терміни, повязані з теологічною наукою (які стосуються статусу церкви, релігійно-культових понять тощо): апостолят, парафія, парохія, капітула та ін. Нагромадження релігійних термінів у мовленні Йосифа Сліпого-проповідника спостерігається при відтворенні укладу церкви, особливостей обрядів, таїнств, при тлумаченні засад християнської філософії, при аналізі важливих подій з історії УГКЦ і вселенської церкви загалом, при визначенні статусу окремих духовних інституцій в організації християнсько-релігійної сфери тощо.У проповідях Йосифа Сліпого рідко спостерігається функціонування церковнословянізмів як стилістично нейтральних номінативних одиниць.

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ВИЗНАЧАЛЬНІ СТИЛЬОВІ РИСИ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕРКОВНОЇ ПРОПОВІДІ

1.1 Проблема виокремлення, конститутивні ознаки та історія становлення церковно-релігійного стилю української літературної мови

1.2 Церковна проповідь як підстиль релігійного стилю української літературної мови

РОЗДІЛ 2. СЕМАНТИКО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ РЕЛІГІЙНОЇ ЛЕКСИКИ ПРОПОВІДЕЙ ЙОСИФА СЛІПОГО

2.1 Походження релігійної лексики проповідей Блаженнішого

2.2 Синтаксичні засоби організації проповідей Йосифа Сліпого

2.3 Образно-стилістична реалізація релігійної лексики у проповідницькій спадщині Йосифа Сліпого