Стильові основи Одеської хорової школи - Автореферат

Стильові основи Одеської хорової школиПо-третє, узагальнене визначення жанрово-стильових засад хорової музики є необхідною умовою вивчення конкретних стильових напрямів, діяльності окремих хорових шкіл, зокрема, стильових основ Пігровської хорової школи; визначення останніх дозволяє підійти до аналізу феномена Одеської хорової школи. Таким чином, розробка оцінних критеріїв стосовно явища виконавського стиля є суттєвим завданням музикознавства, вирішення якого дозволяє наблизитись й до визначення стильових основ Одеської хорової школи. Вперше пропонується розгорнута музикознавча оцінка діяльності Одеської хорової школи як історичного феномену та на сучасному етапі. На захист виносяться положення про поліпараметровість виконавського стилю хорової музики, його ієрархічність, в якій відбиті основні рівні художнього стилю; про провідні стильові тенденції Одеської хорової школи, критерієм яких є діяльність К.К. У дисертації використовуються естетико-культурологічний, жанрово-стильовий, історичний і функціональний підходи, які створюють єдину методологічну основу дослідження щодо питань музикознавчого аналізу виконавського стилю хорової музики.Дисертація складається з вступу, трьох розділів, девяти підрозділів, Висновків і списку використаних джерел (221 найменування), обсяг основного тексту роботи складає 197 сторінок.Виявляються найбільш актуальні питання теорії історії духовно-хорової музики: 1. неопрацьованість термінологічного апарату і спеціальних аналітичних підходів у разі безпосереднього звернення до духовної музики, специфікації музикознавчого дискурсу; 2. виявлення семантики молитви як історичного феномена в річищі еволюції богослужебного співу; 3. нове відношення до жанрово-семантичних можливостей духовної хорової музики, що вимагають особливих форм, автономних композиторських рішень; 4. висвітлення реформи богослужебної музики на рубежі XIX-XX століть, причин її виникнення; 5. постановка проблеми «авторства» в контексті традицій церковного співу («авторські» музичні ідеї як важлива частина нових канонів богослужебної музики); Розкривається головний методичний і педагогічний принцип Пігрова щодо виховання диригента хору, а саме: хормейстер повинен виховуватися у високопрофесійному хорі зі всіма специфічними принципами кваліфікованої художньої одиниці, тобто хор повинен мати відмінний строй, бездоганний ансамбль, хорошу дикцію і тонке, емоційне, хвилюючє нюансування. Пігров показує шляхи аналізу як самого виконання, так і виконуваної музики, причому йдеться не тільки про методику, у вузькому значенні цього слова, але і про розкриття природи феномена хорового мистецтва і хормейстерської роботи в їх єдності. Пігров був новатором в підході до роботи з хором над ансамблем. Центральним предметом хорового факультету є хор, в якому акумулюються знання, що одержуються студентами в класах спеціального циклу: диригування, сольфеджіо, теорії і історії хорового мистецтва, хорознавства, методики, читання хорових партитур, сольного співу, хорового аранжування.У виконавському аспекті хорове мистецтво постає, перш за все, мистецтвом хорового диригування, яке сформоване всією історичною еволюцією музичної творчості, музичного мислення; дана еволюція стає необхідним контекстом вивчення виконавсько-диригентських традицій. Саме диригент формує виконавський стиль хору, розвиває і зберігає його традиції або (що особливо важливо) стає засновником цілої школи з своїми принципами і науково-методичними положеннями. Взаємоперехід поліпараметровості і єдності (центруючих семантичних позицій, зокрема, «авторських» диригентських) дозволяє знаходити у виконавському стилі системне явище, відносити його до типу відкритих систем, а поняття про виконавський стиль (з метою адекватного застосування в подальших науково-дослідних і науково-методичних розробках) розвивати в музикознавчому і музично-культурологічному напрямах. Пігров своє основне положення про чистоту інтонації як «наріжний камінь» хорового мистецтва вивів зі власної багаторічної практики, що, у свою чергу, базується на традиціях виконавської майстерності Петербурзької співацької капели (у регентських класах якої він учився). Розвиток регентських традицій з опорою на «академічну церковність» хорового співу, установлену Пігровим в хоровому колективі Одеської консерваторії, визначив народження авторського синтезу двох традицій, що виступає як характерна риса виконавського стилю диригента.

Основний зміст дисертації відбитий у чотирьох наукових публікаціях у фахових виданнях.Основний зміст дисертації