Стилетворчі функції традиційних образів у поезії неокласиків - Автореферат

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ СТИЛЕТВОРЧІ ФУНКЦІЇ ТРАДИЦІЙНИХ ОБРАЗІВРобота виконана на кафедрі світової літератури Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України. Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Борецький Мирон Іванович, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, кафедра світової літератури. Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Бунчук Борис Іванович, кафедра української літератури Чернівецького національного університету імені Юрію Федьковича, професор; Захист відбудеться "18" жовтня 2002 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 58.053.02 по захисту кандидатських дисертацій у Тернопільському державному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка (46027 м.Українська культура, література зокрема, впродовж своєї історії повсякчас ідентифікувала власну самобутність, колорит у мозаїці світової культури. період національного відродження, в якому культурне піднесення, як відзначає Г.Вервес, “є квінтесенцією, певним підсумком духовних змагань тривалого часу в історичному бутті нації, і тому в них найобємніше виявляються особливості входження культури у регіональний та світовий контекст зі своїм прологом, змістом і епілогом, зі своїми культуротворчими можливостями та здобутками, характером плекання традицій і світового художнього синтезу, пошуками нових доріг духовного самоутвердження нації”1. Знаковою у цьому контексті виступає творчість поетів-неокласиків М.Зерова, М.Драй-Хмари, Юрія Клена, М.Рильського, П.Филиповича. Естетично-філософська доктрина неокласицизму засадничо формувалася на традиціях світової культури: поетиці античності, Біблії, класицизму, європейської поезії кінця ХІХ - поч. Проте поза увагою дослідниці залишилися ТО літературного походження, образи національної історії та культури, які в єдності з іншими класичними образами творять єдиний культурологічний всесвіт неокласиків, визначають ідейно-естетичну змістовність їхньої поезії.У першому розділі “Традиція як стилетворчий фактор” розглянуто ключові поняття “стиль” і “традиція”, проаналізовано роль традиції у формуванні художнього мислення неокласиків. Звертаючись до того чи іншого образу, автор демонструє власне “розуміння” його, ал розкриває своє “відчуття” культури. Орієнтація на античність, її естетику, яка впродовж століть виступає своєрідним кодом для розуміння справжніх ідеалів мистецтва, є тим підґрунтям що насамперед обєднує неокласиків в єдину літературну течію. Творчий досвід французьких поетів-парнасців слугував неокласикам доброю школою поетичної техніки, взірцем досконалої і витонченої віршової форми, “конструювання” поетичного образу в модерністському ключі. У другому розділі “Неокласицизм як поетичний стиль, його особливості” розглянуто характерні риси неокласичного стилю, його основні константи, своєрідність поетики неокласиків у контексті українського модернізму.Античні образи у поезії українських неокласиків // Взаимодействие литератур в мировом литературном процессе. Проблемы теоретической и исторической поэтики: Материалы Международной научной конференции (3-5 октября 2000, Гродно): В 2-х частях. Київ - образ-символ у поезії М.Зерова // Знак. 3: Тезисы докдадов и сообщений научного семинара по проблемам совр. семиотики.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ