Стилетворчі функції міфо-ритуальних форм у поезії вісімдесятників (В. Герасим"юк, І. Римарук, І. Малкович) - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ СТИЛЕТВОРЧІ ФУНКЦІЇ МІФО-РИТУАЛЬНИХ ФОРМ У ПОЕЗІЇ ВІСІМДЕСЯТНИКІВ (В.Роботу виконано на кафедрі філології Національного університету "Києво-Могилянська академія". Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Моренець Володимир Пилипович, Національний університет "Києво-Могилянська академія", віце-президент із науково-навчальних студій. Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Ільницький Микола Миколайович Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри теорії літератури і порівняльного літературознавства; кандидат філологічних наук Лебединцева Наталія Михайлівна, Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили, доцент кафедри української філології та світової літератури. Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту літератури ім.Проте, задля повнішого висвітлення всіх аспектів досліджуваної теми, ми звертаємось і до зразків лірики тих поетів старшого покоління, котрі сутнісно, фактом власних філософсько-естетичних уподобань, належать до вісімдесятницької поетичної моделі - йдеться про представників Київської школи В.Голобородька, В.Кордуна і М.Воробйова. Так, поезія представників Київської школи, які блискуче дебютували в 60-х роках, стала реальним чинником літературного процесу лише у 80-ті, тобто поети Київської школи вийшли на широку літературну арену разом із вісімдесятниками. Просотаність лірики цих поетів екзистенційними мотивами - з одного боку, й актуалізація міфо-ритуальних моделей - з другого, обумовили пошук концепції нашого дослідження. Спираючись на тексти В.Герасимюка, І.Римарука, І.Малковича, І.Маленького, ми спробували дослідити наявність у структурі поетичного тексту архаїчних ритуальних моделей, повязаних із міфо-ритуальним сценарієм життя людини. Тему виконано в руслі тематики досліджень кафедри філології Національного університету "Києво-Могилянська Академія" за напрямом "Сучасні теоретичні моделі у літературознавчих дослідженнях" (коди тематичних рубрик 1707, державний реєстраційний номер 0105U006981).У підрозділі 1.1 "Ініціація: досвід смерті, любові, пізнання" проаналізовано глибинну відповідність поетичних та ритуальних моделей, що оприсутнюють долучення до основ життя і смерті, а, отже, і до джерел сакральності через тілесний досвід (ритуал) та через слово. У поезії В.Герасимюка творений словом космос протиставлено абсолютному хаосу, який є знаком моральної катастрофи, руйнування природного способу життя. Долучення до знання у слові й символічне переживання досвідів смерті, любові й народження вказують на наявність у поетичному тексті матриці ініціального міфу (вірш В.Герасимюка "Коса"). Життя під землею набуває не лише екзистенційного, а й онтологічного виміру як справжнє життя з притаманними йому моральними нормами і цінностями, а "смерть над землею" стає руйнуванням як самого життя, так і його етичного виміру. В.Герасимюк у поезіях "Місячної ночі" та "Поет" творить образ "дороги по колу", де зливаються початок і кінець, знання й незнання, життя ("свій" світ) і смерть ("чужий" світ).Як засвідчує проведене дослідження, характерними для лірики цих поетів є не тільки освоєння заборонених тем, різноманітність стилів і версифікаційних технік, а й творення нової мови, бо як на формальному, так і на проблемно-смисловому рівні поезія В.Герасимюка, І.Римарука, І.Малковича, І.Маленького виявляє свою глибинну протипокладеність основним міфологемам і символам як соціально-публіцистичної, так і ліричної поезії попереднього, в історико-політичному сенсі - радянського часу. Художнє втілення в цій поезії жіночих міфологічних образів і персонажів як таких, що поєднують ідею смерті й народження, повязане зі специфічною моделлю часу, який є спіральним або циклічним, тоді як позитивістська світоглядна система мислить час передусім як лінійний. Поети-вісімдесятники вдаються до актуалізації глибоко архаїчних уявлень - смерть вписана у природний колообіг життя (через таке потрактування смерті поезія вісімдесятників виявляє свою спорідненість із лірикою таких своїх літературних попередників, як В.Свідзинський і Б.-І.Антонич) або позначена фатальністю (згадаймо, що немотивованість і неминучість смерті є одним із центральних мотивів поезії Є. Невипадковим є те, що категорії смерті й небуття у цій поезії розділені: смерть як переживання скінченності людського існування не є фатальною, остаточною, бо переводить тимчасове тривання "я" у вічне тривання роду. Небуття є опредмеченням невідповідності реально існуючого життєвого простору людини органічним, питомим моделям, які відображають звязок людини з родом, народом, землею.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ