Статус всесвітньої культурної та природної спадщини людства в міжнародному праві - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукУ дисертації досліджується правова природа концепції всесвітньої культурної та природної спадщини людства, її формування та тенденції розвитку у міжнародному праві. В роботі розкривається співвідношення концепції загальної спадщини людства та вищезазначеної концепції всесвітньої культурної та природної спадщини. Дається аналіз міжнародно-правовим відносинам держав-учасниць Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 1972 р. та конвенційних органів, зокрема, Міжурядового комітету з охорони всесвітньої культурної та природної спадщини, Фонду охорони всесвітньої спадщини з приводу захисту, використання, популяризації обєктів культури та природи, внесених до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Досліджуються також міжнародно-правові відносини, що виникають в звязку з укладенням Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини 2003 р., присвяченій збереженню та популяризації обєктів, що становлять нематеріальну культурну спадщину (пісні, легенди, вірування, обряди, традиції, ремесла тощо).Перші спеціальні норми міжнародного права у сфері охорони культурної спадщини регламентували питання захисту обєктів культури лише під час збройних конфліктів, а саме це - Договір про захист художніх і наукових закладів та історичних памяток 1935 р. Генеральна Асамблея ООН проголосила 2002 рік Роком охорони культурної спадщини, звернувши увагу на велике значення для людства окремих цінностей культури та природи, що вимагає їх збереження як частини всесвітньої спадщини саме з боку міжнародного співтовариства, оскільки заходи національної охорони таких обєктів часто не спроможні забезпечити їх належний захист. ХХ ст. виникла ідея співробітництва всього міжнародного співтовариства з метою захисту видатних памяток культури, яка згодом була закріплена у Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 1972 р. Проблеми охорони памяток культури та навколишнього середовища досліджувалися багатьма вітчизняними та зарубіжними науковцями, проте міжнародно-правовий аспект збереження обєктів всесвітньої культурної та природної спадщини залишається майже не дослідженим. Обєкт дослідження становлять міжнародно-правові відносини держав-учасниць Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 1972 р. з міжнародними органами, створеними згідно з цією Конвенцією стосовно охорони, вивчення та популяризації обєктів всесвітньої спадщини, а також міжнародно-правові відносини, що виникають у звязку з прийняттям Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини 2003 р.У вступі обґрунтовується актуальність і ступінь дослідження теми, зазначаються звязок роботи з науковими програмами і планами, темами, визначаються мета і завдання дослідження, обєкт і предмет дисертаційного дослідження, охарактеризовано його методологічну основу, розкривається наукова новизна роботи і практичне значення отриманих результатів, зазначено відомості про апробацію дисертаційного дослідження та публікації, його структуру та обсяг.В дисертації зазначено, що укладення в 1972 р. під егідою ЮНЕСКО Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини та набуття нею чинності у 1975 р. є значною віхою в розвитку міжнародного права в цій сфері. Таке розширене тлумачення концепції всесвітньої спадщини формується завдяки прийняттю нових конвенційних норм та декларацій, а саме: Конвенції ЮНЕСКО про охорону підводної культурної спадщини 2001 р., Загальній декларації про культурне різноманіття 2001 р., Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини 2003 р., Декларації принципів міжнародного культурного співробітництва 1966 р., Декларації Мехіко щодо політики у сфері культури 1982 р. тощо. У другому розділі “Природа та зміст всесвітньої культурної та природної спадщини в міжнародному праві” дана характеристика правового статусу культурної та природної спадщини відповідно до Конвенції ЮНЕСКО 1972 р., визначено принципи та критерії формування Списку всесвітньої культурної та природної спадщини, проведено аналіз правової природи періодичних доповідей держав-учасниць Конвенції в сфері охорони обєктів всесвітньої та культурної спадщини, розглянуто питання імплементації міжнародно-правових норм охорони всесвітньої культурної та природної спадщини у внутрішнє право держав, у тому числі України. “Загальна характеристика правового статусу культурної та природної спадщини в Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 1972 р.” досліджено правовий режим обєктів всесвітньої спадщини.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ