Статус підозрюваного та його взаємодія з іншими суб’єктами кримінального процесу - Дипломная работа

План Вступ Розділ 1. Кримінально-процесуальний статус підозрюваного 1.1 Підстави визнання особи підозрюваним 1.2 Поняття підозрюваного і його місце в системі суб’єктів кримінального процесу 1.3 Права та обов’язки підозрюваного Розділ 2. Забезпечення прав підозрюваного під час здійснення кримінального судочинства 2.1 Забезпечення прав підозрюваного під час провадження слідчих дій 2.2 Забезпечення прав підозрюваного під час застосування запобіжних заходів Висновки Список використаної літератури Додатки Вступ В національному законодавстві визначено пріоритетність прав і свобод особи. Серед завдань кримінального судочинства (кримінального процесу) ст.2 КПК України першим визначає охорону прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь. Формулювання у КПК України цього завдання є уточненням щодо спеціальних субєктів - учасників кримінального судочинства, а згідно з ч. 2 ст. 3 Конституції України держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження та забезпечення прав людини є головним обовязком держави. Наукового переосмислення потребують підстави визнання особи підозрюваним, законодавчо не врегульований статус особи щодо якої порушено кримінальну справу без її затримання та обрання щодо неї запобіжного заходу. Умови тримання підозрюваних під вартою не відповідають мінімальним європейським стандартам прав людини та явно суперечать основоположному принципу кримінального судочинства - презумпції невинуватості. Вагомий внесок в дослідження окремих аспектів обраної теми зробили такі вчені, як: А.К. Аверченко, О.В. Баулін, Ю.Гурджі, О.Дуванський, А.А. Зайковський, О.Н. Калачева, Л.М. Лобойко, А.В. Озерська, А.Пономаренко, Р.Савонюк, В.М. Тертишник, Ю.П. Тимошенко, Г.В. Юркова та інші. Праці вказаних авторів мають важливе наукове і практичне значення, але тема потребує дослідження з урахуванням історичного надбання, досвіду провідних зарубіжних держав та практики Європейського суду з прав людини. Обєктом дослідження є суспільні відносини, що виникають і розвиваються у зв’язку з набуттям особою статусу підозрюваного та його взаємодією з іншими суб’єктами кримінального процесу. В роботі використано систему методів: історичний (для дослідження виникнення і розвитку інституту підозрюваного в кримінальному процесі); логічний (для формування визначення поняття підозрюваного); формально-юридичний (для аналізу міжнародного та вітчизняного законодавства); функціональний (для визначення обсягів порушення прав підозрюваного під час здійснення кримінального судочинства); статистичний (для приведення та оформлення статистичних даних). Сформульовані в роботі теоретичні положення, висновки і пропозиції можуть бути використані в розробці методичних рекомендацій для практичних працівників слідства і дізнання, а також в навчальному процесі при викладанні дисципліни «Кримінальний процес» в юридичних ВУЗах системи освіти України. Структура роботи визначається її метою і композиційно складається зі вступу, двох розділів, п’яти підрозділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Визнання особи підозрюваним має важливе соціальне і процесуальне значення та може призвести до певного обмеження його прав. Згідно зі статтею 43-1 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК) підозрюваним визнається: - особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину; - особа до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого. В статті 106 КПК зазначено, що орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав: – коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення; – коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин; – коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину. При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли її місце проживання чи перебування не зареєстровано, або коли не встановлено особи підозрюваного. В ст.148 КПК зазначено, що запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного за наявності достатніх підстав вважати, що він буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність. А.А. Зайковський вважає що основою для визнання особи підозрюваним мають бути об’єктивні дані, оформлені належним чином факти протиправної поведінки (докази), які дозволяють обґрунтовано запідозрити особу у вчинені злочину [27, 18]. Схожої думки дотримується О.М. Калачьова, яка до фактичних (матеріальних) підстав відносить наявність інформації про причетність особи до скоєння злочину, яка обумовила виникнення підозри [34, 77]. Російський вчений І.А. Пантелеєв вважає, що в основі підозри як кри