Статус буттєвого часу в музиці - Автореферат

Національна музична академія України ім. На здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавстваРобота виконана на кафедрі теорії музики Національної музичної академії України ім. Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор Москаленко Віктор Григорович Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського, кафедра теорії музики (м. Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор Муха Антон Іванович, Інститут мистецтвознавства фольклористики та етнології ім. І.П.Котляревського кафедра теорії музики (м.Харків)Сутність часу як глибинно-онтологічного явища, ті властивості часу, що створюють можливість багатоманітних співвідношень між подіями, універсальність типів таких співвідношень щодо різноманітних явищ буття, разом з музикою, її сприйняттям, інтерпретацією, теоретичним осмисленням - ці теми ще недостатньо та несистематично висвітлені у вітчизняному музикознавстві. Актуальність обраного у дисертації підходу "від онтологічного (буттєвого) часу - до часових аспектів музики" полягає в тому, що він не обмежений категоріальним апаратом будь-якого окремого типу музичного чи музикознавчого мислення, і тому дозволяє виразно порівнювати багатоманітні явища на загальній основі, знаходити універсальні часові архетипи у всіх стилях, індивідуальні риси використання властивостей часу у даному стилі, творі, прояснювати передумови звукоорганізації та сприйняття музики, закладені у властивостях часу. Таким чином, типологізація часових співвідношень у музиці на універсально-онтологічній основі може сприяти взаємній координації музикознавчих концепцій, допомагати їх взаємодоповненню, осягненню екзистенційно-буттєвого потенціалу музики. Для цього були поставлені такі завдання: використання філософської концепції часу М.Хайдеггера (пізнього періоду творчості), що послідовно спирається на його (часу) буттєву сутність; наближення цієї концепції до реалій музики, для чого було необхідно: а) виявити критерії вимірів часу як показників взаємодії минулого, теперішнього та майбутнього; б) визначити поняття події як фактору присутності існуючого у часі; в) простежити прояви властивостей (вимірів) часу у певних типах співвідношення подій, і, безпосередньо, в музиці;У Вступі обґрунтовується актуальність теми роботи, вказується на її наукову новизну, формулюються мета і задачі дослідження, надаються відомості про методологічні засади і структуру дисертації, наголошується на її практичній цінності.Розділ присвячено огляду попередніх досліджень властивостей часу в музиці та обґрунтуванню звернення у дисертації до концепції часу М.Хайдеггера. Вона обумовлена тим, що у поняття часу в музиці вкладається різний зміст - від його розуміння як конкретно-історичної форми музичної звукоорганізації та процесуальності (В.Мартинов, К.Мелік-Пашаєва, О.Притикіна, Н.Герасимова-Персидська, І.Кірчик) до його трактування як форми відображення цих явищ у субєктивному сприйнятті та науково-філософських концепціях (С.Беляєва-Екземплярська, Б.Деменко, Г.Орлов). Час у цих дослідженнях подається як феномен, що походить від взаємного співвідношення подій або від взаємодії людської свідомості з процесами перебігу подій. Отже, час тлумачиться як феномен, залежний від наявної ситуації і, відповідно, як феномен, що не має універсального характеру. Концепція М.Хайдеггера (1962р.) є плідною для музикознавства завдяки багатству властивостей часу, що походять від різних форм взаємозвязку трьох часів.В розділі розглядаються види співвідношень подій, у яких виявляються властивості означених М.Хайдеггером чотирьох вимірів часу. Своєрідна “одночасовість” картини сумісної присутності трьох часів та подій, розділених проміжками часу, породжує аналогію між простором і часом. Взаємопроникнення третього та четвертого вимірів є однаково необхідним і для структурування музичного матеріалу (що передбачає поділ у часі), і для відчуття музичної процесуальності (що передбачає усвідомлення музичного процесу як понадмоментної цілісності). Використані в дисертації формули часових переходів відображають перехід у процесі розгортання музичного твору ведучої ролі одного виміру часу до іншого Наприклад, формула “T III > T IV” позначає перехід ведучої ролі від третього до четвертого виміру. Принципове переважання статики (сфера прояву третього часового виміру) на великих та середніх масштабно-часових рівнях на основі звязності у розгортанні (прояв другого виміру) практично не залишає місця для “сюжетності”, дієвості у музичному розгортанні, що є проявом четвертого виміру.

Основний зміст роботи