Релігійно-суспільний рух в середині XVII століття в Росії. Оселення старообрядців на Лівобережній Україні. Особливості обрядів: символ віри, ім"я Ісус, трискладовий восьмикінечний хрест, двоперстя, агнець, Сугуба Алілуя, іконопис; культура та фольклор.
Аннотация к работе
Реферат з курсу «Українська та зарубіжна культура» на тему: «Старообрядництво та його розвиток на українських землях»Старообрядці, старовіри, розкольники - релігійно-суспільний рух, що виник у середині 17 ст. в Росії як реакція проти церковних реформ патріарха Нікона (ніконіанства). На Помісному Соборі РПЦ 1971 року РПЦ визнала, що всі старі обряди є рівночинними до нових, тобто їх можуть практикувати і не старообрядці. Старообрядці виступили проти офіційної Православної Церкви , у якій Московський патріарх Нікон (1652-1667 ) розпочав реформу богослужбових книг, що полягала у виправленні словянських текстів відповідно до книг, що друкувалися у католицькій Венеції (у цьому допомагали українські вчені Єпіфаній Славинецький , Арсеній Сатановський , Теодосій Сафонович та інші). Рух старообрядців, ідеологами якого були протопопи Аввакум Петрович , Іван Неронов й ін., набрав масового характеру після православного собору1666-1667 років, на якому всіх, хто дотримувався старих обрядів (тобто разом із давно спочилими святими) піддано анафемі , а церква й уряд почали їх переслідувати. Втікаючи від репресій, старообрядці оселялися на слабозаселених окраїнах і місцевостях Росії: Півночі, Уралі, Дону, Заволжі, а також поза її кордонами - на Гетьманщині , Білорусі (гілка на Гомельщині), Правобережній Україні, Молдавії , в Османській імперії тощо.Примітно, що сам протопоп Аввакум висловлювався за те, щоб приймати священичі свячення з новообрядної церкви:«І хто у православних церквах, де спів без домішок усередині вівтаря і на крилосах, а піп новопоставлен, про се посудити - аще він піп проклинає ніконіан і службу їх і всією силою любить старовину: за потреби справжнього ради часу нехай буде піп. Основними центрами попівства спочатку був Нижегородський край , де нараховувалося десятки тисяч старообрядників, Донська область , Чернігівщина , Стародуб . Спочатку поппівці були змушені приймати священиків, що перебігали з різних причин з Російської православної церкви. У силу того, що багато архієпископів і єпископів або приєдналися до нової церкви, або, в іншому випадку, були репресовані, старообрядці не могли самі висвятити дияконів, священиків чи єпископів. При прийомі новообрядних священиків-перебіжчиків попівці, посилаючись на ухвали різних Вселенських і помісних соборів, виходили з реалій рукоположення в РПЦ і можливості прийому трьохзанурених хрещених новообрядцями в т.ч. священство 2-м чином (через миропомазання та відречення від єресей), з причини того, що Апостольська спадкоємність в цій церкві збереглася, незважаючи на реформи.Втікаючи від російських переслідувань, старообрядці оселялися у 1660-х pp. на Лівобережній Україні і створили, починаючи з часів гетьмана Д. Оселення цих слобід відбувалося здебільшого з дозволу місцевих державців (як старшини, так і монастирів, зокрема Києво-Печерської Лаври ), які сподівалися по закінченні терміну пільг (пересічно 8 років) перетворити старообрядців на своїх підданих. Скоропадський у 1716 і 1719 роках заборонив старообрядцям торгувати на Гетьманщині, але ця заборона залишилася на папері; також марні були його прохання виселити старовірів з України, й осередком старообрядців на Гетьманщині лишилася слобода Клинці , яка у другій половині 18 ст. стала й культурним центром старообрядців (друкарні для церковних і світських книг), а з кінця 18 ст. і протягом 19 ст. тут утворився великий осередок текстильної промисловості (виробництво сукна й ін.), який на початку 20 ст. став найбільшим в Україні. Економічне зростання та збільшення населення слобід на півночі Гетьманщини, з одного боку, та постійні конфлікти їх із місцевими дідичами й українською владою (зокрема на ґрунті збільшення державних податків) спричинилися до того, що, починаючи з середини 18 ст., частина старообрядців з Чернігівщини (а також із сусідньої Гомельщини) переселилася на малозалюднені простори Південної України. Приплив старообрядців збільшився по приєднанні Бесарабії до Російської Імперії 1812 . У кінці 19 ст. у всій Бесарабії, жило біля 30 000 старообрядців - на півдні і в Хотинському повіту .· не дозволяються мирські типи богослужбового співу: оперне, партесне, хроматичне тощо. · богослужіння відбувається за Єрусалимським уставом у версії давньоруського типікону «Церковное око». · не використовуються акафісти (крім «Акафиста Ісусу Сладчайшему» та «Акафисту Пресвятій Богородиці») та інші пізніші молитовні твори. · не служиться великопісна служба Пасія, що має католицьке походження. · зберігається синхронність дій, бо церква за Символом Віри - Соборна, тобто все має робитися разом.В ході «книжкової справи» було внесено зміну в Символ віри : прибраний союз-зіставлення «а» в словах про віру в Сина Божія «рождена, а не сотворена». Старообрядці різко виступали проти свавілля у викладі догматів і були готові «за єдиний аз» (тобто за одну букву «а») піти на страждання і смерть.В ході церковних реформ традиційне написання імені Христа Ісус було замінене на запозичення з грецького написання Іисус.