Старообрядництво та його розвиток на українських землях - Реферат

Реферат з курсу «Українська та зарубіжна культура» на тему: «Старообрядництво та його розвиток на українських землях»Старообрядці, старовіри, розкольники - релігійно-суспільний рух, що виник у середині 17 ст. в Росії як реакція проти церковних реформ патріарха Нікона (ніконіанства). На Помісному Соборі РПЦ 1971 року РПЦ визнала, що всі старі обряди є рівночинними до нових, тобто їх можуть практикувати і не старообрядці. Старообрядці виступили проти офіційної Православної Церкви , у якій Московський патріарх Нікон (1652-1667 ) розпочав реформу богослужбових книг, що полягала у виправленні словянських текстів відповідно до книг, що друкувалися у католицькій Венеції (у цьому допомагали українські вчені Єпіфаній Славинецький , Арсеній Сатановський , Теодосій Сафонович та інші). Рух старообрядців, ідеологами якого були протопопи Аввакум Петрович , Іван Неронов й ін., набрав масового характеру після православного собору1666-1667 років, на якому всіх, хто дотримувався старих обрядів (тобто разом із давно спочилими святими) піддано анафемі , а церква й уряд почали їх переслідувати. Втікаючи від репресій, старообрядці оселялися на слабозаселених окраїнах і місцевостях Росії: Півночі, Уралі, Дону, Заволжі, а також поза її кордонами - на Гетьманщині , Білорусі (гілка на Гомельщині), Правобережній Україні, Молдавії , в Османській імперії тощо.Примітно, що сам протопоп Аввакум висловлювався за те, щоб приймати священичі свячення з новообрядної церкви:«І хто у православних церквах, де спів без домішок усередині вівтаря і на крилосах, а піп новопоставлен, про се посудити - аще він піп проклинає ніконіан і службу їх і всією силою любить старовину: за потреби справжнього ради часу нехай буде піп. Основними центрами попівства спочатку був Нижегородський край , де нараховувалося десятки тисяч старообрядників, Донська область , Чернігівщина , Стародуб . Спочатку поппівці були змушені приймати священиків, що перебігали з різних причин з Російської православної церкви. У силу того, що багато архієпископів і єпископів або приєдналися до нової церкви, або, в іншому випадку, були репресовані, старообрядці не могли самі висвятити дияконів, священиків чи єпископів. При прийомі новообрядних священиків-перебіжчиків попівці, посилаючись на ухвали різних Вселенських і помісних соборів, виходили з реалій рукоположення в РПЦ і можливості прийому трьохзанурених хрещених новообрядцями в т.ч. священство 2-м чином (через миропомазання та відречення від єресей), з причини того, що Апостольська спадкоємність в цій церкві збереглася, незважаючи на реформи.Втікаючи від російських переслідувань, старообрядці оселялися у 1660-х pp. на Лівобережній Україні і створили, починаючи з часів гетьмана Д. Оселення цих слобід відбувалося здебільшого з дозволу місцевих державців (як старшини, так і монастирів, зокрема Києво-Печерської Лаври ), які сподівалися по закінченні терміну пільг (пересічно 8 років) перетворити старообрядців на своїх підданих. Скоропадський у 1716 і 1719 роках заборонив старообрядцям торгувати на Гетьманщині, але ця заборона залишилася на папері; також марні були його прохання виселити старовірів з України, й осередком старообрядців на Гетьманщині лишилася слобода Клинці , яка у другій половині 18 ст. стала й культурним центром старообрядців (друкарні для церковних і світських книг), а з кінця 18 ст. і протягом 19 ст. тут утворився великий осередок текстильної промисловості (виробництво сукна й ін.), який на початку 20 ст. став найбільшим в Україні. Економічне зростання та збільшення населення слобід на півночі Гетьманщини, з одного боку, та постійні конфлікти їх із місцевими дідичами й українською владою (зокрема на ґрунті збільшення державних податків) спричинилися до того, що, починаючи з середини 18 ст., частина старообрядців з Чернігівщини (а також із сусідньої Гомельщини) переселилася на малозалюднені простори Південної України. Приплив старообрядців збільшився по приєднанні Бесарабії до Російської Імперії 1812 . У кінці 19 ст. у всій Бесарабії, жило біля 30 000 старообрядців - на півдні і в Хотинському повіту .· не дозволяються мирські типи богослужбового співу: оперне, партесне, хроматичне тощо. · богослужіння відбувається за Єрусалимським уставом у версії давньоруського типікону «Церковное око». · не використовуються акафісти (крім «Акафиста Ісусу Сладчайшему» та «Акафисту Пресвятій Богородиці») та інші пізніші молитовні твори. · не служиться великопісна служба Пасія, що має католицьке походження. · зберігається синхронність дій, бо церква за Символом Віри - Соборна, тобто все має робитися разом.В ході «книжкової справи» було внесено зміну в Символ віри : прибраний союз-зіставлення «а» в словах про віру в Сина Божія «рождена, а не сотворена». Старообрядці різко виступали проти свавілля у викладі догматів і були готові «за єдиний аз» (тобто за одну букву «а») піти на страждання і смерть.В ході церковних реформ традиційне написання імені Христа Ісус було замінене на запозичення з грецького написання Іисус.

Зміст

1. Історія

2. Течії старообрядництва

2.1 Попівство

2.2 Безпопівство

3. Оселення в Україні

4. Особливості обрядів

4.1 Основні відмінності

4.2 Символ віри

4.3 Імя Ісус

4.4 Трискладовий восьмикінечний хрест

4.5 Двоперстя

4.6 Агнець

4.7 Сугуба Алілуя

4.8 Поклони

4.9 Богослужбовий спів

4.10 Іконопис

4.11 Побут, культура, фольклор

5. Переслідування старообрядців

Висновок

Література

1. Історія релігійний старообрядництво іконопис