Стародавні цивілізації - Реферат

Стародавні цивілізаціїЦя далека доба, вийшовши із мало диференційованої, більше того практично однакової в усіх регіонах первісності, сформувала абсолютно різні моделі світобачення і світовпорядкування. Успадкувавши від минулого міфологічні способи мислення і дії, народи, що склалися із племен, розвинули свої міфологічні системи до того рівня, який забезпечував усі основні аспекти існування і став духовним ґрунтом, па якому й постали оригінальні й неповторні феномени - стародавні країни Месопотамії, Єгипет, Китай, Іран, Індія та ін. Вони існували майже паралельно в часі, являючи світові зовсім несхожі парадигми буття і свідомості. У традиційному суспільстві людина фактично не має свободи, а її життя дріб"язково регламентоване, дії визначені ролевими обовязками і побутовими функціями. Про однакову структуру свідомості свідчить те, що незалежно від етнічних особливостей, географічних координат чи соціальних умов людям перших цивілізацій були відомі такі поняття, як релігія, мораль, право, політика, наука, мистецтво, які утворюють фундамент їхнього духовного та громадянського існування.У шумерів, наприклад" була своєрідна "карта світу", де Межиріччя оточувалося світовим океаном (звідки, на думку вчених, починається східний традиціоналізм, етноцентризм, месіанізм). В її надрах зявилася велетенська гора, що символізувала небо (бог Ану) і землю (богиня Кі), поєднані в одне ціле. Бог повітря Енліль відокремив їх і породив перше світило - місяць (бог Нан-нар, чм Он), а місяць - усі інші планети, у тому числі Сонце (бот Уту, або Шаман) та зірки. У цій системі визнавалися чотири основні елементи; первісний океан, що обтікає Всесвіт; небо у вигляді подвійних металевих склепінь; атмосфера, заповнена повітряними тілами, що світяться; земля у вигляді плоского диска. Велич і слава Вавилону були настільки незаперечними, що й перси, й Александр Македонський із належною повагою поставилися до святинь і культури народів Месопотамії.На характер буття і культуру Єгипту вплинули природна територіальна замкненість (оточеність морем, порогами Нілу, Аравійською та Лівійською пустелями): в культурі протягом тисячоліть панує незмінний канон і релігійна традиція. Фараон вважався сином бога, а у ставленні до нього залишилося чимало рис культу племінного вождя, царя, якого вважали магічним уособленням сил природи та їх розпорядником. Класичними взірцями релігійно філософської думки є вчення Аменхотепа IV (Ехнатона) й особливо вчення міста Мемфіса, згідно з яким світ був створений богом Пта "словом і думкою", що відіграло падалі значну роль у розвитку вчення давніх греків про логос як усезагальну розумну основу світу, вічну божественну силу, творче й організаційне начало. У давньоєгипетській міфології та релігії посмертна доля людських душ вирішується на суді бота Осіріса, де вони мають довести свою непричетність до скоєння 42 гріхів (у тому числі повстання проти царя). Культ Осіріса як бога сил природи, що вмирають і воскресають, і царя загробного світу був вельми поширений в Єгипті, однак ідеї про загробну відплату чи винагороду не набули такого значення, як у світових релігіях.У II тис. до н. е. на території племені інь сформувалася рабовласницька держава Інь. культура традиціоналізм конфуціанство даосизм П завоювало племя чжоу і вона стала Чжоуською державою, яка розпалась, потім обєдналась, знову розпалась на декілька самостійних держав і остаточно була обєднана наприкінці VI ст. під владою династії Сунь-Період Чжаньго (V-III ст. до н. е.) вважають класичним періодом в історії духовної культура Китаю. Це був неповторний час широкої і відкритої боротьби ідей - "суперництва ста шкіл", як її називали давні Історики. Конфуціанство - одна з провідних ідейних течій, що бере початок від Конфуція (VI ст. до н. е.), погляди якого були викладені його послідовниками в книзі "Луньюй" ("Бесіди і судження"). Теоретичним обґрунтуванням конфуціанської етики було вчення про виправлення імен (чженмін), за яким імя має відповідати сутності предмета, а отже, титул має точно відповідати місцю людини в суспільстві.Велику роль у духовному житті Індії відігравала релігія: політеїстична релігія групи індоарійських племен - ведизм, пізніше - брахманізм, буддизм та індуїзм. Релігійно-філософські коментарі до Ведів - Упанішади - містять ідеї, які багато в чому визначили подальший розвиток індійської філософії: про єдність світової душі (брахмана) та індивідуальної душі (атмана); про безсмертя душі, яка переходить з одного народження в інше, згідно із законом карми. Релігією, що прийшла на зміну ведизму в першій половині І тис. до н. е., був брахманізм, в основі якого віра у перевтілення душі, верховну божественну тріаду: Брахму - творця Всесвіту та його уособлення: благодійного Вішну і грізного Шиву. Будда нагадує святу істину про пятикратну привязаність до земного: народження є стражданням, старість є стражданням, хвороба є стражданням, життя з нелюбим, але і розлука з любим є стражданням, недосягнен

Зміст

1. Спільне в культурі стародавнього світу

2. Стародавня Месопотамія

3. Стародавній Єгипет

4. Стародавній Китай

5. Стародавня Індія

6. Стародавня Америка

Список використаної літератури

1. Спільне в культурі стародавнього світу