Становлення вищих та центральних органів виконавчої влади Української Держави 1918 року - Автореферат

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управлінняПісля проголошення незалежності України розпочався складний, багатогранний і незворотний процес розбудови держави, що включає в себе формування інститутів влади й громадянського суспільства. Особливу увагу у формуванні й становленні системи державного управління приділяють саме центральним органам виконавчої влади, які забезпечують виконавчу та розпорядчу функцію, практичне виконання нормативно-правових актів держави. Дисертаційну роботу підготовлено на кафедрі державного управління і менеджменту Української Академії державного управління при Президентові України за комплексним науковим планом "Виконавча влада в Україні: проблеми формування і функціонування" (№ 010U002898) відповідно до наукового проекту Академії "Державне управління та самоврядування" (номер державної реєстрації PK0199U002827). дослідити правовий статус міністерств, центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом і прирівняних до статусу центральних органів виконавчої влади; Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що врахування досвіду становлення ті визначення повноважень, компетенції, вертикально-горизонтальних звязків і штатно-посадового розпису вищих і центральних органів виконавчої влади Української Держави 1918 року сприятиме ефективному проведенню адміністративної реформи в Україні.У першому розділі - "Теоретичні засади становлення вищих та центральних органів виконавчої влади Української Держави 1918 року" здійснено огляд наукової літератури за темою дослідження, дається класифікація органів виконавчої влади Української Держави 1918 р., розкрито правовий статус цих органів. Автор класифікував досліджену літературу за чотирма групами: 1) спогади сучасників подій і праці українських дослідників-емігрантів щодо діяльності й наробок Української Держави 1918 р.; 2) аналіз діяльності та політики гетьманату П.Скоропадського дослідниками радянської доби; 3) дослідження і погляд сучасних вітчизняних учених; 4) архівні документи гетьмана, Ради Міністрів Української Держави, міністерств (статути, накази, розпорядження, обіжники тощо), офіційне видання "Державний вістник" та інші періодичні видання. Визначними для комплексного дослідження органів виконавчої влади Української Держави 1918 року були архівні джерела, офіційні друковані видання, спогади сучасників того періоду: М.Василенка, В.Вернадського, Д.Дорошенка, Н.Полонської-Василенко, П.Скоропадського, і плеяди сучасних вітчизняних учених: А.Буравченкова, М.Копиленка, О.Копиленка, С.Кульчицького, В.Майбороди, О.Мироненка, Р.Пирога, О.Реєнта, В.Солдатенка, які досліджували цей період із позицій критичного підходу й обєктивного розгляду діяльності як здобутків, так і недоліків державного будівництва Української Держави 1918 р. Він проаналізував ситуацію напередодні встановлення гетьманату, визначив рівень легітимності влади П.Скоропадського й охарактеризував статус, місце й роль гетьмана, Ради Міністрів у системі державного управління, дав загальну характеристику центральним і місцевим органам державного управління й місцевого самоврядування, виявив основні форми і методи державно-управлінської діяльності, визначив характер взаємовідносин між громадянами й органами управління. Однак поза увагою його дослідження залишились: аналіз становлення міністерств, департаментів, головних управлінь, центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом і головноуповноважених; дослідження набуття ними конкретних організаційних форм у розвитку; відображення процесу формування горизонтально-вертикальних відносин і вироблення оптимального штатно-посадового розпису цих органів.В Українській Державі 1918 року було утворено чотирнадцять міністерств, Державну канцелярію, Державний контроль, головно-та особоуповноважених уряду й міністерств. Головно-та особоуповноважені уряду та міністерств мали статус тимчасових виконавчих органів, першочерговим завданням яких було урегулювання кризових чи надзвичайних ситуацій: спекуляція продовольством, металом, паливом, товарами першої необхідності; улаштування біженців та евакуація військовополонених тощо. Правовий статус міністерств Української Держави 1918 р. в більшості випадків регулювався нормами "Учрежденія Міністерств" Російської Імперії, зводу законів про структуру й повноваження органів виконавчої влади. Загальною в становленні структури майже всіх міністерств була наявність двох підрозділів, що допомагали міністру як члену уряду координувати й контролювати роботу департаментів, головних управлінь, а саме: Канцелярії міністра й Департаменту загальних справ. Встановлено, що більшість з них прирівнювалися до статусу центральних органів виконавчої влади як урядові органи державного управління, виходячи з порядку створення, призначення на посади, видання нормативно-правових актів і наявності розгалуженої мережі їх місцевих органів: управлінь, інспекцій, палат тощо.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ