Становлення та тенденції розвитку європейського правового простору - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукРобота виконана на кафедрі порівняльного правознавства Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Забігайло Володимир Костянтинович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри порівняльного правознавства Захист відбудеться “16” грудня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.10 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м.Зокрема, ідея формування європейського правового простору набуває дедалі більшого визнання у діяльності європейських міжнародних організацій - ОБСЄ, Ради Європи та Європейського Союзу. У свою чергу, внутрішні нормативно-правові акти України визначають входження нашої держави до європейського правового простору як необхідну умову інтеграції України до Європейського Союзу та інших європейських структур. Відповідно до цього, у дисертації зосереджується увага на вирішенні таких завдань: простежити історичні етапи розвитку Європи як правової спільноти та розробити підхід до дослідження регіональних процесів правової інтеграції шляхом аналізу застосування поняття “європейський правовий простір” у вітчизняній та зарубіжній доктрині, актах законодавства України та інших європейських країн, документах Організації з безпеки і співробітництва в Європі, Ради Європи та Європейського Союзу; Основні наукові положення дослідження, які виносяться на захист як особистий внесок дисертанта: визначення європейського правового простору як правової системи у стані становлення, складовими якої є юридичні норми, принципи та стандарти, вироблені в рамках регіональних міжнародних організацій (ЄС, Рада Європи, ОБСЄ), а також механізм узгодження на їхній основі національних правових систем держав Європи, що охоплює не тільки правові норми, а й правову культуру, правову свідомість та уявлення про цінність права; У розділі першому “Еволюція та сучасний стан концепції “європейського правового простору” висвітлюється історія становлення та розвитку ідеї Європи як політико-правової спільноти, окреслюються просторові межі наукового дослідження юридичних форм європейської інтеграції через розкриття понять “Європа” та “європейський” як політико-правових категорій, доводиться доцільність звернення до поняття “європейський правовий простір” для дослідження плюралістичних правових та організаційних форм європейської інтеграції, подається критичний аналіз існуючих теоретичних підходів до проблеми, а також пропонується власне бачення автором поняття “європейський правовий простір”.Дослідження, на думку автора, доводить перспективність наукового використання концепції “європейський правовий простір” з метою юридичного аналізу регіональних процесів правової конвергенції, комплексного розгляду проблем узгодженого правового розвитку держав Європи. Основні наукові положення, отримані в результаті проведеного дослідження, сформульовано наступним чином: Європейський правовий простір відображає регіональні процеси зближення національних правових систем на основі єдиних правових цінностей та стандартів. Європейський правовий простір можна визначити як систему юридичних норм та стандартів, вироблених в рамках європейських регіональних організацій (ЄС, Рада Європи, ОБСЄ), а також механізмів їхнього впливу на всі складові національних правових систем європейських держав (в тому числі правосвідомість, правову культуру, правотворення та правозастосування). Роль ОБСЄ у формуванні європейського правового простору полягає, по-перше, у забезпеченні міжнародної безпеки та механізмі вирішення спорів між державами регіону, і, по-друге, у виробленні політико-правових стандартів забезпечення прав і свобод людини в межах документів “людського виміру” цієї Організації. Діяльність Ради Європи щодо становлення європейського правового простору має два основні механізми - конвенційний, що відбувається шляхом розроблення та прийняття “європейських конвенцій”, які мають обовязкову силу для держав, котрі їх ратифікували, та рекомендаційний, що полягає в ухваленні рекомендацій Комітету міністрів і Парламентської Асамблеї Ради Європи, котрі стають фактичною основою для рішень національних урядів та парламентів у політичній та законодавчій сферах.