Становлення та розвиток системи підготовки дефектологічних кадрів для закладів спеціальної освіти України (1918-1941 рр.) - Автореферат

ІНСТИТУТ СПЕЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИРобота виконана в Інституті спеціальної педагогіки АПН України. Науковий керівник-доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України БОНДАР Віталій Іванович, Інститут спеціальної педагогіки АПН України, директор Офіційні опоненти: - доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України Захист відбудеться “22“червня 2004 р. о 1530 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.450.01 в Інституті спеціальної педагогіки АПН України (04060, Київ, вул.Реалізація завдань щодо оновлення галузі національної освіти, знайшла відображення в Державній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття), Законі України “Про освіту”. Зокрема, у Державній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття) зазначається, що “педагогічні працівники мають стати основною рушійною силою відродження та створення якісно нової національної системи освіти. Кожен із цих напрямів освіти педагогів у різні роки був предметом посиленої уваги вчених-дефектологів, які зробили вагомий внесок у розробку теорії та методології підготовки майбутніх дефектологів, обґрунтування закономірностей, особливостей, принципів, методів їх навчання та висвітлення основних тенденцій розвитку системи фахової освіти дефектологічних кадрів (Д.І.Азбукін, С.Д.Забрамна, Н.Ф.Засенко, А.А.Колупаєва, В.А.Лапшин, С.П.Миронова, Н.М.Назарова, В.І.Селівестров, Е.П.Синьова, С.М.Соколова, С.М.Шаховська та ін.). За останні роки важливі аспекти історії розвитку спеціальної освіти в Україні були обєктом дисертаційних досліджень, висновки і результати яких враховувалися нами в роботі: В.І.Бондар (“Развитие теории и практики профессионально-трудового обучения учащихся вспомогательных школ Украины /1917-1990 г./”); Л.К.Одинченко (“Розвиток спеціальної освіти розумово відсталих учнів в Україні /1918-1941 рр./”); В.В.Золотоверх (“Становлення та розвиток дошкільних закладів для дітей з психофізичними вадами в системі спеціальної освіти України”). Історіографічний аналіз проблеми дає підстави стверджувати, що за роки незалежності України не проводилося комплексне дослідження процесу підготовки педагогічних кадрів як системи, що охоплює зміст, структуру, технології, організаційні та теоретико-методичні засади діяльності вищих закладів освіти.У першому розділі - “Історико-теоретичні аспекти становлення системи підготовки дефектологічних кадрів” - розкрито культурно-педагогічні передумови зародження ідеї підготовки педагогічних кадрів для роботи з дефективними дітьми у дореволюційний період; проаналізовано суспільно-політичні, соціально-економічні та історико-педагогічні чинники розвитку організаційних форм, структурних компонентів і змістового складу системи підготовки спеціалістів-дефектологів в Україні у 20-ті роки ХХ ст. Педагоги та лікарі, які працювали у цих закладах, не мали спеціальної підготовки, досвід роботи з дітьми здобувався власною практикою. Прогресивні педагогічні ідеї щодо підготовки дефектологічних кадрів стали поштовхом для відкриття курсів, заснованих за ініціативи та на кошти приватних осіб: дворічні курси з підготовки сурдопедагогів на базі Петербурзького училища глухих (1897); курси при Всеросійському опікунстві глухонімих з підготовки сурдопедагогів (1900); перші приватні курси сестер-нянь К.К.Грачової, на базі яких готувався персонал для роботи з різними категоріями розумово відсталих дітей (1900); курси з підготовки психологів-дослідників, педологів, педагогів для дефективних дітей, вихователів і педагогів для глухонімих дітей, персоналу з догляду за дефективними дітьми (1907), 6-ти тижневі курси з підготовки вчителів для допоміжної школи (1911) на базі психоневрологічного інституту та ін. Після реформування факультету соціального виховання основна (загальноосвітня та педагогічна) підготовка студентів проходила на І і ІІ курсах спільно для шкільного та лікарсько-педагогічного відділів, спеціалізація відбувалася на останньому, ІІІ курсі. На Всеукраїнській педагогічній конференції (1922) було висловлено пропозицію про надання Одеській науково-дослідній кафедрі педології статусу центру підвищення кваліфікації та науково-практичного стажування педагогів і лікарів з дефектології та педології.Ретроспективний аналіз досліджуваної проблеми дає змогу виділити етапи розвитку системи підготовки й перепідготовки педагогів в Україні: перший (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) - накопичення знань у галузі спеціального навчання, визначення пріоритетних напрямів і умов його здійснення; другий (1918 - 1924 рр.) - формування організаційних форм і принципів побудови національної системи підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів з урахуванням потреб спеціальних закладів України; третій (1925 - 1928 рр.) - узагальнення набутого досвіду з метою реформування системи підготовки і перепідготовки майбутніх дефектологів, уніфікації навчально-виховного процесу вищої педагогічної школи; четвертий (1929 - 1933 рр.) - удосконалення всіх складових цієї системи і змістове їх наповнення; пятий (1934 - 1941 рр.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ