Становлення та розвиток системи краєзнавчої роботи в школах північно-східної України (20-30-ті рр. ХХ ст.) - Автореферат

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ІВАНА ФРАНКА СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК СИСТЕМИ КРАЄЗНАВЧОЇ РОБОТИ В ШКОЛАХ ПІВНІЧНО-СХІДНОЇ УКРАЇНИДисертаційне дослідження присвячене історико-педагогічному аналізу процесу становлення та розвитку системи краєзнавчої роботи в школах Північно-Східної України в 1920-1930 рр. Розглянуто соціально-педагогічні умови становлення та розвитку системи краєзнавчої роботи, охарактеризовано теоретичне та методичне обґрунтування краєзнавчої діяльності учнів, визначено специфіку та характерні особливості здійснення цього процесу на території досліджуваного регіону. Встановлено, що краєзнавча робота шкіл Північно-Східної України в 1920-1930 рр. мала свої особливі теоретичні, практичні та соціальні умови, завдяки яким забезпечувалася масовість, творчість та систематичність у вивченні школярами рідного краю. Основы школьного краеведения были заложены выдающимися украинскими педагогами того времени: Г. Анализ краеведческой литературы, которая использовалась в школах Северо-Восточной Украины, дал возможность выделить такие ее типы: 1) обобщающие издания по краеведению; 2) издания, посвященные отдельным отраслям краеведческих исследований; 3) издания, посвященные отдельным территориям Северо-Восточной Украины; 4) издания по методике краеведческой работы; 5) библиографические указатели краеведческой литературы. В ходе исследования выявлены и проанализированы этапы развития форм и методов краеведческой работы в школах Северо-Восточной Украины.Важливу роль у реалізації цих завдань покликане здійснити краєзнавство, яке забезпечує звязок процесу навчання і виховання учнів з особливостями народної культури та навколишнього середовища, сприяє консолідації української молоді, формуванню в неї патріотичних почуттів та переконання про єдність українських земель. У “Концепції краєзнавчої освіти та виховання” вказується, що в педагогічних закладах України підготовка фахівців-краєзнавців здійснюється завдяки створенню кафедр українознавства та краєзнавства, запровадженню краєзнавчих циклів дисциплін, уведення в навчальний процес спеціальних курсів або окремих краєзнавчих тем. Цей період розвитку українського шкільництва відзначався розмаїттям науково-педагогічних поглядів, запровадженням нових педагогічних ідей, в основу яких були покладені творчі методи навчання, відбувалася інтенсивна розбудова української національної школи й педагогічної науки. Значний внесок у вивчення науково-теоретичного досвіду шкільного краєзнавства зробили В. Хронологічні межі дослідження - 20-ті - 30-ті роки ХХ століття - пояснюються інтенсивністю та розмаїттям краєзнавчої роботи в українському шкільництві.У процесі дослідження було встановлено, що палкими прихильниками збереження й розвитку культурно-освітніх національних традицій були видатні педагоги та краєзнавці Північно-Східної України ХХ ст. Дослідженням виявлено, що педагогами того часу було чітко встановлено відмінності між науковим та шкільним краєзнавством, яке підпорядковувалося завданням освіти і полягало не лише в дослідженні певного району, а й у громадянському вихованні учнів через знайомство з рідним краєм і участі у його перетворенні. Дослідження дає підстави говорити про загалом критичне ставлення педагогічної спільноти Північно-Східної України до створення єдиного локалізованого підручника про рідний край. Більшість педагогів 1920-х рр. виділяли два типи методів у системі краєзнавчої роботи шкіл: 1) ті, що сприяли вивченню найближчого оточення і виступали як спосіб активізації пізнавальної діяльності учнів; 2) ті, які в умовах формування трудової школи були засобом поєднання теорії з практикою, участі школярів у перетворенні навколишнього середовища. На основі аналізу доведено, що форми і методи краєзнавчої роботи, які використовувалися школами Північно-Східної України, сприяли: переходу від пасивного сприймання основ знань до їх осмисленого використання на практиці; домінуванню групової та індивідуальної форми навчання порівняно з фронтальною класно-урочною, що стимулювало розвиток самостійності учнів; збільшенню різноманітних методів навчання, що посилювало пізнавальний інтерес; якісним змінам у процесі взаємодії учнів та вчителя, за останнім зберігалася лише роль консультанта або контролера.