Становлення світового інституту кінопродюсерів у системі кіновиробництва кінця ХІХ – початку ХХ століття - Автореферат

ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КЕРІВНИХ КАДРІВ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВПропонуються науково обґрунтовані визначення вказаних понять, які дотепер не вживалися в науковій літературі, а також простежено перехід складу кінопродюсерів від гомогенного (однорідного) до гетерогенного (різнорідного) стану в кіновиробництві. Становлення професії кінопродюсера, кінопідприємництва (кінопродюсерства) та світового інституту кінопродюсерів розглядається під кутом взаємовпливу внутрішніх і зовнішніх чинників у діяльності кінопродюсерів. Типові риси і стильові компоненти діяльності кінопродюсерів розкриваються на основі видів, функцій і категоріальної системи розподілу їхньої праці. В диссертации доказывается что: кинопродюсерская деятельность осуществлялась при взаимосвязи и взаимовлиянии с различными культурами, социальными, экономическими и политическими факторами; профессионально-художественные, организационно-творческие и предпринимательско-исполнительные виды деятельности были основными в работе кинопродюсеров; разделение их труда происходило по конкретным функционально-технологическим и профессионально-категориальным признакам, обусловившим причинность функционирования кинопредпринимательства (кинопродюсерства) и института кинопродюсеров в целом. В результате проведенного исследования автором обосновываются определения понятий “кинопродюсер”, “кинопредпринимательство” (“кинопродюсерство”), “мировой институт кинопродюсеров”, которые до сих пор не употреблялись в научной литературе.Інститут кінопродюсерів є фактом, що усталився в системі кіновиробництва багатьох країн світу. Відсутність у кінознавчій науці відпрацьованої концепції щодо виникнення та розвитку кінопродюсерської діяльності з моменту появи кіно і до становлення інституту кінопродюсерів, а також наявність фігури кінопродюсера в українському дореволюційному та її необхідність в сучасному кінематографі обумовили актуальність вивчення цього явища. Вирішення поставленої проблеми вимагає: здійснення з позицій історико-мистецтвознавчої ретроспекції аналізу та узагальнення процесу становлення професії кінопродюсера й світового інституту кінопродюсерів; виявлення обєктивних соціальних умов, в яких діяли кінопродюсери того часу, змін цих умов та продукованих ними трансформаційних тенденцій в продюсерській діяльності; окреслення кола питань, що потребують дослідження - видів, стилю, напрямків, функцій, категорій кінопродюсерської діяльності і визначення ролі й значущості кінопродюсерів, кіно підприємництва (кінопродюсерства) та інституту кінопродюсерів у системі кіновиробництва кінця ХІХ та початку ХХ століття. Шимон, - розглядаючи внесок у розвиток кіновиробництва першопрохідників кіно, залишають не розглянутою операційно-стильову сторону їхньої діяльності та ті соціокультурні фактори, що обумовили її змістовну спрямованість. Мета і завдання роботи обумовили застосування таких методів дослідження: аналітичного - у вивченні філософської, соціологічної, історичної, мистецтвознавчої і культурологічної літератури з даної проблеми; історичного - у накопиченні первинних джерельних даних для аналізу діяльності кінопродюсерів; теоретичного - в узагальненні характерних особливостей, тенденцій, та етапів розвитку професії кінопродюсера, кінопідприємництва (кінопродюсерства); висвітленні сталих звязків та сецифічних рис, притаманних інституту кінопродюсерів як соціокультурному явищу; аргументації - в обгрунтуванні наявних елементів розподілу праці в межах продюсерської діяльності, їх впливу на формування професійних категорій кінопродюсерів та тих функцій, які вони виконували.В ньому доводиться, що появі кінематографа і народженню професії кінопродюсера сприяв бурхливий розвиток у передових країнах тогочасного світу науки, природознавства, техніки, промисловості, економіки, театрального мистецтва та засобів масової комунікації (Г. Зясовується також, що після реєстрації кіноапарату та відмові у його продажу братами Люмьєр (Франція), вчені й винахідники Америки, України, Франції, Англії, Німеччини, Італії продовжували (і не без успіху) працювати у напрямку опанування секретом винаходу кіноапарату та над вдосконаленням його функціонування (В. У дослідженні розкриваються типові риси в діяльності кінопідприємців за тих умов: кожен повинен був усе робити сам; уміло володіти кінотехнікою; реально уявляти обсяг майбутньої роботи і матеріально її забезпечувати; змістовно організовувати свою діяльність; здійснювати її в пошуковому ключі; оперативно реалізовувати задуми. Аналіз фактів, повязаних з діяльністю кінопідприємців у цей період дозволив зробити висновок, що вони приділяли головну увагу удосконаленню методів зйомок, змісту і форми зображень, що сприяло розвитку мови кіно, кіно-акторської і кіно-режисерської культури (Л. Тепліц); зростання кількості кінопідприємців та розширення меж їх творчості, що сприяло подальшому становленню інституту кінопродюсерів та кіно як різновиду мистецької діяльності.