Становлення публічної самоврядної (муніципальної) влади в Україні - Автореферат

Становлення публічної самоврядної (муніципальної) влади в Україні конституювання публічний самоврядний владаКонституційне правоположення про те, що "носієм суверенітету й єдиного джерела влади в Україні є народ" і що "народ здійснює владу безпосередньо й через органи державної влади й органи місцевого самоврядування", явилося нормативною й методологічною базою для конституювання і правової ідентифікації публічної влади та її інституціоналізації на публічну державну і публічну самоврядну (муніципальну) влади. Становлення сучасного підходу до конституювання публічної самоврядної (муніципальної) влади нерозривно повязано з демократизацією державного і громадського життя, з розвитком в Україні громадянського суспільства і правової держави, що привело до самообмеження державної влади й визнання, легалізації державою інших, недержавних інтересів, які продукують локальні співтовариства. Найбільш яскраво ця тенденція виявляється при конституюванні публічної самоврядної (муніципальної) влади в процесі інституціоналізації та функціонування системи місцевого самоврядування. 7, Розділ XI Конституції України, профільне законодавство, міжнародні договори), прийняття цілого ряду найважливіших документів, спрямованих на інституціоналізацію місцевого самоврядування в Україні, в яких, зокрема в Указі Президента України "Про державну підтримку розвитку місцевого самоврядування в Україні" від 30 серпня 2001 р. визначається, що такий розвиток "є на сучасному етапі одним із найбільш пріоритетних напрямів державної політики України", з іншого - спостерігається "варіабельність централістських тенденцій" (М.О. У звязку з цим особливе значення має розроблення теоретичних основ становлення й розвитку публічної самоврядної (муніципальної) влади в Україні в ординарних і екстраординарних режимах, що має стати вихідним для галузевих науково-юридичних досліджень цієї проблематики.Досліджуючи понятійну характеристику становлення публічної влади в історичному аспекті, автор доходить висновку, що найважливішою відмітною рисою держави є наявність, поряд з апаратом влади й управління, апарату примусу, що складається з особливих загонів озброєних людей у вигляді армії, поліції, розвідки, контррозвідки, а також у вигляді всякого роду примусових установ (вязниці тощо). Крім того, вони прямо звязують реалізацію публічної влади зі здійсненням власне влади - можливості управляти, командувати, розпоряджатися людьми, матеріальними обєктами, територіями за допомогою авторитету, слова, акту, дії, у тому числі примусу. В умовах демократизації суспільного й державного життя, становлення й розвитку громадянського суспільства й правової, демократичної державності багато фахівців починають ототожнювати публічну владу з владою політичною, що має повноваження і здійснює діяльність по управлінню суспільством і державою, яка носить соціально-регулятивний і навіть синергетичний характер. Такий підхід визначається як непродуктивний, тому що саме в цих умовах методи й форми здійснення влади перетерплюють істотну трансформацію, за якої змінюються як її акценти, так і власне її характеристики - влада виступає вже не як сполучення відносин "панування - підпорядкування", а як "оптимальне керівництво - компромісне підпорядкування" (А.Р.