Становлення правової держави в Україні - Курсовая работа

Кінець другого тисячоліття характеризується ідеологічним і духовним розкріпаченням людства, здійснюваний шляхом утвердження гідності кожної особи, нації , а також політично плюралізму як найвищих суспільних цінностей. Останнім часом на різних рівнях і з різних приводів часто вживають терміни “демократична держава“ і “правова держава“.Уявлення про державу як про організацію, що здійснює свою діяльність на основі закону, почали формуватися вже на ранніх етапах розвитку людської цивілізації. Вчені давнини вважали, що найбільш розумна і справедлива лише та політична форма спільного життя людей, при якій закон обовязковий як для громадян, так і для самої держави. Він підтверджував, що держава могутня тільки тоді, коли вона гарантує кожному громадянину не тільки цілість життя, але і задоволення його інтересів, і застерігав сучасних йому правителів від зазіхань на власність, безпеку, честь, свободу й інші блага підданних. Верховенство народу через верховенство Конституції, що виражає його волю, обумовлює свободу, рівність і незалежність усіх громадян у державі, що виступає як “обєднання множини людей, підпорядкованих правовим законам”. Якщо відвернутися від субєктивних оцінок, то більшість авторів сходилися в думці, що правовою можна вважати лише те державу, де законодавець також відповідальний перед законом, як і громадянин.Діяльність органів правової держави базується на принципі поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. До числа додаткових чинників і умов становлення правової держави, певне, можна віднести такі: · подолання правового нігілізму в масовій свідомості; У чому ж полягає відмінність правової держави від держави як такої? Держава як така характеризується її всевладдям, неповязанністю правом, свободою держави від суспільства, незахищеністю громадянина від сваволі і насильства з боку державних органів і посадових осіб. На відміну від неї правова держава обмежена правом, виходить із верховенства закону, діє строго у визначених межах, установлених суспільством, підпорядковується товариству, відповідальна перед громадянами, забезпечує соціальну і правову захищеність громадян.Тут необхідно звернутися до теорії поділу влади. Поділ влад-це політико-правова доктрина і конституційний принцип, що лежить в основі організації влади демократичної правової держави. Ідея поділу влади, висунута ще античними мислителями (Арістотель), була розвинута в епоху буржуазних революцій (зокрема, французьким правителем Монтескє) у противагу абсолютизму і феодальній сваволі. Особливий інтерес для зясовування того, як законодавчо проголошувався і закріплювався принцип поділу влади, подає стаття 15 Декларації. Звідси і випливає головний висновок, що склав серцевину концепції поділу влади: влада по прийняттю законів і влада по їхньому виконанню повинні бути розділені.Виконавча влада носить підзаконний характер. Перша ознака відбиває той факт, що виконавча влада, її органи діють безупинно і скрізь, на всій території держави. Інша ознака означає, що виконавча влада, також на відміну від законодавчої і судової, має інший зміст, оскільки спирається на людські, матеріальні, фінансові й інші ресурси, використовує інструмент службових просувань і систему заохочень. Виконавча влада - це вторинна підзаконна гілка державної влади, що має універсальний, предметний і організуючий характер і спрямована на забезпечення виконання законів і інших актів законодавчої влади. Виконавча влада реалізується державою через уряд (президента) і його органи на місцях.Саме на основі виборів народ передає владу своїм представникам і вповноважує представницькі органи здійснювати державну владу. У цьому змісті можна говорити про первинність представницьких органів у механізмі державної влади. Політико-юридичні обмеження повязані з тим, що будь-який закон, щоб не залишатися набором фраз на папері, повинний відповідати політичним і юридичним реаліям, а також фундаментальному праву - конституції.Судова влада грає особливу роль, як у механізмі державної влади, так і в системі утримок і противаг.Закон - це прийнятий в особливому порядку первинний правововый акт по основних питаннях життя країни, що безпосередньо виражає державну волю й має вищу юридичну чинність. По своєму значенню закон є правовим актом первинного характеру, тобто юридичним розпорядженням, що представляє собою відправний початок усієї правової системи держави. По своїх юридичних властивостях закон являє собою акт, що володіє вищою юридичною чинністю. в) закони можуть бути скасовані або змінені тільки законами або ж актами, що мають законодавче значення. Це свідчить про те, що закон, і насамперед Конституція, що займає особливе місце серед всіх інших законів, займає головне місце в системі нормативних актів усієї держави.

План

Вступ

1. Поняття й ознаки правової держави

1.2 Виникнення ідеї правової держави та її поняття

1.3 Ознаки правової держави

2. Поділ влад

2.1 Система поділу влад в правовій державі

2.2 Виконавча влада

2.3 Законодавча влада

2.4 Судова влада

3. Верховенство закону

3.1 Закони

3.2 Конституція

3.3 Органи по перевірці відповідності законів конституції та їх значення

4. Права і свободи людини у системі цінностей

5. Взаємні обовязки і відповідальності особистості і держави. Соціальна і юридична захищеність особистості.

5.1 Взаємні обовязки особистості і держави

5.2 Соціальний захист особистості

6. Становлення правової держави в Україні

Висновок

Література