Онтологічний і гносеологічний статус категорії часу та темпоральності. Ментально-когнітивна специфіка відображення об’єктивних часових універсалій та їх втілення в матеріалі давньогрецької мови. Опис транспозиції часових форм та інтеграційних процесів.
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук Робота виконана на кафедрі загального мовознавства та класичної філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Науковий консультант доктор філологічних наук, професор Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професорВзаємодія людини з обєктивним часом у плані мовного вираження його ознак яскраво простежується в давньогрецькій мові, тому нам видається доцільним звернутися до аналізу розвитку граматичних засобів вираження часу та мовної стратегії відображення континуально-дискретних характеристик феномену часу носіями цієї мови. Давньогрецька мова, яка привертала до себе пильну увагу в часи інтенсивних порівняльно-історичних досліджень, сьогодні опинилася на периферії лінгвістичних пошуків, коли сучасні мови стали предметом дослідження у плані співвідношення форми і змісту мовних явищ, функціональної й когнітивної лінгвістики, етнолінгвістики. Незважаючи на опрацьованість багатьох питань, що стосуються функціонального діапазону часових форм на матеріалі різних мов та антропоцентричного підходу до відображення навколишнього світу, на сьогодні немає дослідження, яке б систематизувало явища розвитку граматичних засобів референції часу в давньогрецькій мові для розкриття еволюції мовного відтворення часових звязків дійсності та її кореляції з розвитком пізнання носіями мови характеристик феномену часу. Дослідження функціонально-семантичних закономірностей та динаміки діахронних змін категорії темпоральності в давньогрецькій мові є вкрай важливим для вивчення процесів та закономірностей розвитку цієї категорії й в інших індоєвропейських мовах, оскільки її становлення, еволюція та перспектива розвитку найяскравіше простежується в давніх мовах. Теретична новизна дослідження полягає в тому, що за результатами досліджень особливостей функціонування та напрямів еволюції граматичних засобів вираження часу впродовж розвитку давньогрецької мови від архаїчної до класичної доби виявлено, що зміни парадигми темпоральності давньогрецької мови є результатом розвитку засобів мовної референції часу у відповідності з процесом пізнання носіями цієї мови його континуально-дискретних характеристик.Процес відображення категорії часу в мові - від ментально-сенситивного сприйняття до існуючих у свідомості носіїв певної мови онтологічних і гносеологічних уявлень про час - впливає на вибір конкретної часової форми. Уявлення античних греків про час пронизують усі аспекти його відображення як у плані онтології, так і досліджень категорії часу античними граматистами, тому можна сказати, що граматична категорія часу давньогрецької мови базується на топології часу античного світу. Час у міфології аморфний, позбавлений двох з трьох своїх основних модусів: минулого і майбутнього; часовий звязок регулюється не стільки часовими відношеннями, скільки просто поєднанням, зчепленням подій, тому неможливо відтворити загальну хронологічну картину міфоепічної розповіді. давньогрецький онтологічний емпоральність часовий Глибинний аналіз перцептивного і категоріального понять часу привів Аристотеля до розуміння дискретності часу: час - це число рухів у відношенні від попереднього і до наступного, і так постійно (220 А). Значення ітеративності презентних форм на позначення дії, яка може розтягуватися до безмежжя, бути безкінечно повторюваною, зближує семантику цих форм зі значенням презенса пантемпорального.Результати наших спостережень засвідчили, що мовна репрезентація феномену часу в давньогрецькій мові значною мірою ґрунтується на хронотопології античного світу: переважання сприйняття часу як універсального континууму в архаїчний період та референція його як результату усвідомлення носіями мови його дискретних характеристик у класичний період. Діахронне дослідження парадигми темпоральності в давньогрецькій мові продемонструвало різні зміни та загальну мовну направленість у граматичному відтворенні часових відношень та функціонально-семантичному діапазоні граматичних засобів референції часу. Визначено, що парадигматично-категоріальний статус часових форм і відповідної смислової універсальної сутності обумовлений механізмом відображення часу носіями мови на основі синтезованого досвіду пізнання його континуально-дискретних характеристик; функціонально-семантичний діапазон кожної з часових форм, їх участь у референції синкретичних часових планів змінюються в процесі історичного розвитку грецької мови. Дослідження процесів розвитку функціональної семантики часових форм дозволили створити цілісну картину розвитку граматичних засобів часової референції, подати функціонально-семантичну характеристику кожної часової форми, визначити характер основних та неосновних функцій певної часової форми, діахронної динаміки їх розвитку та співвідношення з розвитком пізнання носіями давньогрецької мови універсальних часових відношень дійсності.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
