Становлення лобізму в сучасній Україні - Автореферат

Таврійський національний університет ім. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наукРобота виконана на кафедрі політичних наук і соціології Таврійського національного університету ім. Науковий керівник доктор філософських наук, професор Габрієлян Олег Аршавірович, завідувач кафедрою політичних наук і соціології Таврійського національного університету ім. Офіційні опоненти: доктор політичних наук, Артюх Павло Ілліч професор кафедри філософських і соціальних наук Севастопольского національного технічного університету кандидат політичних наук, Сєдін Миколай Олександрович директор інституту післядипломної освіти Таврійського національного університету ім. Захист дисертації відбудеться 18 червня 2009 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 52.051.07. в Таврійському національному університеті ім. З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Таврійського національного університету ім.Лобізм як політичний феномен потребує посиленої уваги і вивчення, оскільки сьогодні не існує одностайності в його науковому тлумаченні. Проблема лобізму в контексті системи представництва політичних інтересів полягає в тому, що досі невідомими залишаються критерії демаркації регіональних, галузевих та інших інтересів у політиці, засобом захисту яких вважається лобізм. Крім того, спостерігається відсутність методології ідентифікації політичних дій як лобістських, а також невизначеність статусу лобізму як важливої політологічної проблеми. Не дивлячись на доведений у багатьох сучасних дослідженнях факт існування лобізму в практиці функціонування радянського суспільства, уявлення про даний феномен, як виключно буржуазний, що існує тільки в капіталістичних країнах, призвело до того, що до початку 1990-х років лобізм не був обєктом наукового пізнання вітчизняної науки. Не дивлячись на наукове і практичне значення дослідницьких розробок, у сучасній політичній науці не вироблена теоретична концепція лобізму, не здійснено комплексне дослідження феномена лобізму, недостатньо вивчена специфіка лобістської діяльності громадських організацій в Україні.У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, розглядається ступінь наукової розробленості, проводиться опис теоретико-методологічних основ дослідження, формулюються мета і завдання дослідження, розкривається наукова новизна роботи, освітлюється теоретичне і практичне значення роботи. У рамках комплементарної методології проблема інституційної ідентифікації лобізму вирішується за допомогою комунікативного підходу: зважаючи на особливості політичної комунікації як сфери міжінституційних обмінів, лобізм розглядається як система звязків, заснованих на узгоджених формальних і неформальних правилах комунікації з метою ухвалення (неприйняття) і/або зміни державного рішення. Соціальні структури, що самостійно функціонують на політичному ринку не завжди здатні безпосередньо контактувати з владою, тому лобізм виступає як спосіб взаємодії держави і організованих інтересів різних груп громадськості); інформаційна функція (виражається в тому, що лобісти інформують центри політичних рішень про різноманітні інтереси груп громадськості, а замовників - про підготовку і ухвалення економічних і соціально-політичних рішень); координаційна функція (полягає в тому, що лобізм передбачає не тільки представництво, але і зіставлення різноманітних інтересів, а також подальше визначення пріоритетних інтересів). За допомогою структурно-функціонального аналізу в українській лобістській практиці було виділено: субєкти лобіювання (ключові актори, що чинять тиск на владу з метою ухвалення необхідних для себе рішень), обєкти лобіювання (центри ухвалення рішень, на які виявляється лобістська дія або ті інститути, від яких залежить ухвалення рішень на користь лобіста); предмет лобіювання (інтерес, ради якого здійснюється лобістський тиск, проводиться лобістська кампанія); технології лобіювання. Перший канал є системою переважно цивілізованих методів лобіювання інтересів (участь у парламентських або відомчих слуханнях; прямі контакти з офіційними особами; надання результатів власних наукових досліджень або спеціалізованої інформації у владні структури; спроби вплинути на процес реалізації рішень; контакти з представниками ЗМІ; організацію кампаній з надсилання листів і телеграм від громадян у владні структури і ін.), що здійснюються громадськими організаціями, які, з одного боку, є достатньо консолідованими і здібними до обєднання в коаліції і проведення масових акцій, з іншого боку демонструють слабкий лобістський потенціал.При цьому вказується на принциповий недолік, характерний для методологічних розробок, що використовуються у вітчизняній політичній науці: прагнення розширити рамки «поняття» лобізму. У результаті під поняттям «лобізм» розуміють найрізноманітніші явища, тільки не його класичну, демократичну модель.

Основний зміст роботи