Становлення і розвиток системи університетської освіти Франції (ХІХ-ХХ століття) - Автореферат

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наукРоботу виконано в Київському національному лінгвістичному університеті, Міністерство освіти і науки України. Науковий консультант - доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України ЄВТУХ Микола Борисович, Академія педагогічних наук України, академік-секретар Відділення педагогіки і психології вищої школи. Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор ПУХОВСЬКА Людмила Прокопівна, Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти АПН України, професор кафедри філософії освіти; доктор педагогічних наук, професор КЕМІНЬ Володимир Петрович, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, декан факультету романо-германської філології; доктор педагогічних наук, професор КУЗНЕЦОВА Олена Юріївна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Конкурентоспроможність кожної держави залежить передусім від людського фактора, у формуванні якого освіта відіграє провідну роль. Попереднє вивчення вітчизняних наукових історико-педагогічних праць і досліджень Л.П.Пуховської, О.В.Сухомлинської, К.В.Корсака, О.Ю.Кузнецової, О.В.Матвієнко, О.В.Алексєєвої, О.А.Бочарової, Г.Г.Поберезської, Т.Г.Харченко, Б.Л.Вульфсона, О.Н.Джуринського, З.О.Малькової та ін., присвячених системам освіти зарубіжних країн, показало, що цілісного дослідження, яке б передбачало характеристику теоретико-методологічних засад, історико-соціальних чинників і тенденцій становлення та розвитку системи університетської освіти Франції у ХІХ-ХХ ст. під кутом зору його теоретичної і практичної цінності та доцільності потенційного використання окремих ідей і практичних здобутків, не проводилося. Потреба в цілісних фундаментальних історико-педагогічних дослідженнях, які б відображали еволюцію системи університетської освіти Франції протягом ХІХ-ХХ ст., у вітчизняній історико-педагогічній науці та актуальність цієї проблеми для України в нових геополітичних та соціально-економічних умовах зумовили вибір теми дисертації „Становлення і розвиток системи університетської освіти Франції (ХІХ-ХХ століття)”. Мета дисертаційного дослідження - обєктивно розкрити процес становлення і розвитку системи університетської освіти у Франції протягом ХІХ-ХХ ст. та виявити головні чинники генези, сутність і провідні тенденції розвитку системи університетської освіти в зазначений період. Критично-конструктивне вивчення становлення і розвитку системи університетської освіти Франції може бути спрямоване на збагачення і поповнення українського досвіду прогресивними ідеями при переході до державно-громадського управління освіти в нашій державі.Але в XVII-XVIII ст. тільки право залишалося університетським навчальним предметом, решту наук викладали не лише в університетах, але й в інших навчальних закладах. Університети та інші освітні установи, повязані з університетською вищою освітою, рідко були в зазначений період осередками незалежної та творчої думки. Наполеонівська перебудова мала покласти край старій системі освіти на місцях (le systeme en place), вона ставила за мету не лише централізувати розкидані по всій державі “окремі частинки” освіти, а й розбудувати нову систему. Серед них ми можемо виділити такі: професійна карта була більш децентралізованою ніж академічна; зростання впливу юридичних факультетів на соціалізацію еліт французького суспільства; юридична освіта була тісно повязана з політичним життям держави, тому її зміст часто потрапляв під ідеологічний вплив; професійні факультети монопольно здійснювали функції сертифікації; основною діяльністю академічних факультетів була сертифікація бакалаврів, ліценціатів, докторів та репродукція університетського науково-педагогічного персоналу; навчання на академічних факультетах характеризувалося відсутністю єдиних навчальних планів та екзаменаційних вимог до ступеневої підготовки, хоча у другій половині XIX ст. розпочалася тенденція до уніфікації програмних вимог. Університети одержали низку державних консультативних органів, серед яких були такі нові структури, як Національна рада вищої освіти та науки (CNESER - le Conseil national de lenseignement superieur et de la recherche: 2/3 представників, обраних університетами, та 1/3 інших осіб), Конференція президентів університетів (CPU - la Conference des presidents duniversite) та старі реорганізовані інстанції, як Вища рада народної освіти - дорадчий і апеляційний орган, або Консультативний комітет університетів (CCU - le Comite consultatif des universites), що повинен був представляти пропозиції із найму на роботу та з питань професійної карєри викладачів, у якому великої ваги набрало виборне представництво.Виходячи з положень філософії освіти й концепції цілісності європейського педагогічного процесу, культурологічних ідей плюралізму й імперативу загальнолюдських цінностей, інтеграційні тенденції в реформуванні ланки вищої освіти заслуговують на особливу увагу. Джерельна база дослідження (Ж.Аванзіні, Ж.Верже, А.

2. Основний зміст дисертації